Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.06.2011 року порушено провадження у справі № 21/17-2472-2011 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальність "Одеський зв'язок" (далі Боржник, Товариство) за заявою публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі "Херсонський суднобудівний-судноремонтний завод ім. Комінтерну" (далі-Кредитор, Завод) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.12.2011 року (суддя - Зеленов Г.М.) визнано публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (далі Банк) кредитором до Боржника із грошовими вимогами у сумі 34432975 грн. 49 коп., та призначено попереднє засідання господарського суду.

Не погодившись із цією ухвалою суду, публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Херсонський суднобудівний-судноремонтний завод ім. Комінтерну" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Одеської області від 07.12.2011 року та прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги Банку до Боржника в розмірі 4013598 грн. 48 коп.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 року (головуючий суддя Воронюк О.Л., судді: Єрмілова Г.А., Лашин В.В.) апеляційну скаргу задоволено частково: ухвалу господарського суду Одеської області від 07.12.2011 року скасовано, а у задоволені грошових Банку у сумі 34 432 975 грн. 49 коп. відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк" та розпорядник майна Товариства арбітражний керуючий Москаленко В.Л. звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 року, а ухвалу господарського суду Одеської області від 07.12.2011 року залишити без змін (в силі).

Касаційні скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 1, 5, 12, 14, 16, 21, 22, 26, 29, 30, 31 Закону про банкрутство, ст.ст. 1, 11, 33 Закону України "Про іпотеку", ст. 20 Закону України "Про заставу", ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст.ст. 543, 553, 554, 575, 583, 591 Цивільного кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників ініціюючого кредитора і Банку, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В ході розгляду заявлених Банком до Товариства кредиторських вимог було встановлено, що вони є обґрунтованими, оскільки Боржник є майновим поручителем за грошовими зобов'язаннями третьої особи перед Банком (відповідає своїм майном), а основний боржник не сплатив суму боргу Банку, сторони ж іпотечного договору (Банк і Товариство) погодили, що іпотекодержатель (Банк) при зверненні стягнення не зв'язаний оціночною вартістю майна за договором іпотеки, а Банк має право визнавати вимоги до майнового поручителя не в межах вартості предмета іпотеки, а на всю суму заборгованості, як до солідарного боржника. За цих підстав місцевий суд визнав кредиторські вимоги Банку до Товариства на всю заявлену суму вимог.

Скасовуючи це рішення та відмовляючи Банку у задоволенні заявлених до Боржника кредиторських вимогах повністю, апеляційний суд зазначив, що Боржник не є позичальником Банку, грошові кошти від нього не отримував, а відповідає перед ним лише власним майном, переданим в іпотеку, а тому у Боржника відсутні грошові зобов'язання перед Банком, останній же не є кредитором у розумінні норм ст. 1 Закону про банкрутство.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із висновками апеляційного суду та частково із висновками суду першої інстанції, оскільки вони були зроблені з невірним застосуванням норм цивільного законодавства.

Як встановлено, зокрема, місцевим судом, кредиторські вимоги Банку до Товариства були заявлені та ґрунтуються на договорі іпотеки від 30.10.2009 року № 7.6-88/І-5, відповідно до якого останній виступив майновим поручителем за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Ківіт" зобов'язань за кредитним договором від 30.10.2009 р. № 7.6-88, передавши у заставу нерухоме майно оціночною вартістю 4 013 598 грн. 48 коп. Також, суд першої інстанції на підставі доказів у справі встановив строк виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором (строк повернення кредиту) не пізніше 30.11.2010 року.

В силу норм ст. 1 закону про банкрутство кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника. Грошове зобов'язання визначене законодавцем, як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Відповідно до норм ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави (а іпотека є видом застави - заставою нерухомого майна ст. 575 Цивільного кодексу України) кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За нормами ч. 1 ст. 583 цього кодексу заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Нормами ст. 589 цього ж кодексу передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Крім цього, аналіз статей 553, 554 ЦК України свідчить про те, що порука це забезпечувальне зобов'язання, яке виникає внаслідок невиконання боржником основного зобов'язання і у цьому випадку боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до ст. 543 ЦК України в разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, сутність солідарного обов'язку полягає в тому, що у випадку невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор має право вимагати виконання зобов'язання у тому числі одночасно від боржника та поручителя.

Таким чином, порука є додатковим зобов'язанням і правила щодо солідарного обов'язку основного боржника та поручителя починають діяти у випадку невиконання основного зобов'язання, забезпеченого порукою, у тому числі при настанні строку виконання зобов'язання внаслідок порушення щодо основного боржника справи про банкрутство (ч.15 ст.11, ст. 23 Закону про банкрутство). У іншому випадку, тобто коли строк виконання основного зобов'язання не настав, підстави для покладення на поручителя відповідальності за виконання такого зобов'язання відсутні.

Отже, виходячи з приписів вищезазначених норм чинного законодавства, право вимоги до боржника - поручителя виникає у кредитора лише у разі порушення зобов'язання основним боржником.

Відповідно до ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що за умовами статті 6 укладеного між Банком та ТОВ "Ківіт" кредитного договору останній має виконати зобов'язання за цим договором, тобто повернути всю суму кредиту 30.11.2010 року, після чого настає невиконання (прострочення виконання) зобов'язання за цим договором, що також було встановлено місцевим судом, а вказаний строк настав, як до порушення справи про банкрутство Товариства, так і до звернення Банку із кредиторськими вимогами у даній справі, Боржником не було надано доказів, а судами не встановлено обставин щодо погашення ТОВ "Ківіт" заборгованості за згаданим кредитним договором, Банк, в силу викладених вище обставин та викладених положень Цивільного кодексу України (435-15) , набув права вимоги до Товариства, як до солідарного боржника, за зазначеними вище кредитним договором та договором іпотеки.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 24.10.2011 року у справі № 10/1946.

Таким чином, заявлені Банком до Товариства кредиторські вимоги є грошовими та підлягають визнанню окремо, як такі, що забезпечені заставою майна Боржника, чим спростовуються протилежні неправомірні висновки апеляційного суду, у зв'язку з чим оскаржувана постанова цього суду підлягає скасуванню.

Поряд з цим, підтримуючи висновки місцевого суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що кредиторські вимоги, які виникли на підставі договору застави (іпотеки), в силу викладених вище норм ст. 589 Цивільного кодексу України, обмежуються вартістю предмету застави (іпотеки), а тому оскільки в укладеному Банком Товариством була погоджена вартість предмету іпотеки в забезпечення виконання зобов'язання за згаданим кредитним договором - в сумі 4 013 598 грн. 48 коп., заявлені Банком до Товариства кредиторські вимоги підлягають визнанню на вказану суму, ухвала ж місцевого суду, відповідно, зміні (п. 5 ст. 1119 ГПК України).

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 543, 553, 554, 572, 575, 589, 590 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

1.Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" та розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальність "Одеський зв'язок" арбітражного керуючого Москаленка В.Л. задовольнити частково.

2.Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 р. у справі № 21/17-2472-2011 скасувати.

3.Пункт 1 ухвали господарського суду Одеської області від 07.12.2011 р. у справі № 21/17-2472-2011 змінити, виклавши його в наступній редакції: "Визнати ПАТ "Перший Український Міжнародний банк" кредитором ТОВ "Одеський зв'язок" у сумі 4 013 598 грн. 48 коп. основного боргу та включити її у першу чергу реєстру вимог кредиторів (окремо).