Товариство з обмеженою відповідальністю "Вішва Ананда" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айленд" про визнання права власності на майно, в якій з урахуванням уточнень від 22.09.2011 року просило визнати за ним права власності на 2136,15 тон зерна пшениці 5-го класу, яку зібрано на земельних ділянках загальною площею 909,42 га, що знаходяться на полях нва015, нва021, нва023, нва054, нва059-060, нва055-062, нва070,нва081, нва089 та нва101 в селі Василівка Новотроїцького району Херсонської області.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 18.10.2011р. у справі № 5024/1712/2011 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Вішва Ананда" відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вішва Ананда" задоволено. Рішення господарського суду Херсонської області від 18.10.2011р. у справі № 5024/1712/2011 скасовано, позов задоволено.

Визнано за ТОВ "Вішва Ананда" право власності на 2136,15 тон зерна пшениці 5-го класу, які зібрано на земельних ділянках загальною площею 909,42 га, що розташовані в Херсонській області Новотроїцького району, с. Василівка на полях нва015, нва021, нва023, нва054, нва059-060, нва055-062, нва070,нва081, нва089 та нва101.

Не погодившись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Айленд" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про скасування Постанови Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 р. у справі № 5024/1712/2011, з вимогою залишити без змін рішення господарського суду Херсонської області від 18.10.11р.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на те, що позивачем жодним з належних та допустимих доказів не було доведено позовні вимоги, зокрема факт здійснення посіву, де саме або на яких контурах відбувалися посівні роботи, не співпадає сорт озимої пшениці посіяної та зібраної . Також, скаржник зауважує на тому, що позивачем не доведено факту збирання врожаю пшениці в кількості 2136,16тон. Крім того, скаржник звертає увагу суду на те, що позивач необґрунтовано звернувся в порядку господарського судочинства до ТОВ "Айленд", оскільки будь-яких господарських відносин між ТОВ "Вішва Ананда" та ТОВ "Айленд" не існувало та не існує, жодних дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів ТОВ "Вішва Ананда" відповідач не вчиняв.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, у 2007 році 310 мешканців с. Василівка, власники земельних ділянок, що знаходяться в межах Васильківської сільської ради уклали договори оренди землі з ТОВ "Вішва Ананда" на 49 років з орендною платою у вигляді вартості 750 кг. пшениці 3 класу (приблизно 800 грн. на рік).

15 жовтня 2010 року Новотроїцьким районним судом Херсонської області у справі № 2-436/10 за позовом прокурора Новотроїцького району Херсонської області, поданого в інтересах мешканців с. Василівка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вішва Ананда" про дострокове розірвання договорів оренди землі прийняте рішення, яке 30.11.2011 року набрало законної сили, згідно до якого укладені між гро мадянами (власниками земельних ділянок) та ТОВ "Вішва Ананда" договори оренди землі дост роково розірвані у звязку із невиконанням умов, передбачених п.п. 15, 16, 17 спірних договорів (т. 1, а.с. 9-17).

В грудні 2010 року ТОВ "Айленд" набуло право користування земельними ділянками загальною площею 909,42 га, які знаходяться в Херсонській області, Новотроїцькому районі, с. Василівка, на підставі договорів оренди земельних ділянок, укладених між ТОВ "Айленд" та громадянами власниками вказаних земельних ділянок.

Також, судами встановлено, що позивач у 2010 році до моменту розірвання договорів оренди землі здійснив посів озимої пшениці на площі 909,42 га орендованої у громадян землі, що відобразив у Звіті, поданому до відділу статистики 28 жовтня 2010 року (т. 1, а.с. 18).

Після розірвання договорів оренди землі позивач власними засобами та за власний рахунок протягом 9-10 липня 2011 року зібрав врожай озимої пшениці на площі 909,42 га в загальній кількості 2136,15 тон. Зібраний урожай пшениці згідно до протоколу випробувань № 1164 від 14.09.2011 р., здійснених випробувальною лабораторією Херсонської обласної державної хлібної інспекції, відповідає пшениці пятого класу (т. 1, а.с. 115-116).

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вішва Ананда", звернувся до господарського суду з вимогами, спрямованими до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Айленд", про визнання за ним права власності на 2136,15 тон зерна пшениці 6-го класу, яку зібрано на земельних ділянках загальною площею 909,42 га, що знаходяться на полях нва015, нва021, нва023, нва054, нва059-060, нва055-062, нва070,нва081, нва089 та нва101 в селі Василівка Новотроїцького району Херсонської області. Заявою від 22 вересня поточного року позивач уточнив вимоги, вказавши про інший клас спірної пшениці пятий.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пшениця посіяна позивачем на земельних ділянках, які на час збору врожаю не перебували в його користуванні, а власниками землі є громадяни, а не відповідач у справі, належними відповідачами, за обставин спору у справі, є лише вони як власники землі, у звязку з чим, за висновками суду, позивачем безпідставно заявлено вимоги до відповідача.

Скасовуючи вищеозначене рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що, право власності позивача на спірне майно підтверджується матеріалами справи та встановленими рішенням суду першої інстанції фактами, які підтверджують, що вказана пшениця була засіяна за власний рахунок, силами позивача та до розірвання договорів оренди земельних ділянок.

Судова колегія не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з оглядом на наступне.

Положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 15 Цивільного кодексу України наголошує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення ст.16 даного Кодексу визначають в якості способу захисту цивільних прав та інтересів визнання права.

При цьому, виходячи з ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення посягань на належне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого речового права на майно. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно на підставі пред'явлених ним правовстановлюючих документів, а також будь яких інших доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Відповідно до п. 2 ст. 20 Господарського Кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав.

При цьому, вирішуючи спір по суті, необхідно встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також зясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання, а також яким чином особа, до якої позивачем предявлено позов, порушує права останнього.

Апеляційний господарський суд на вищеозначені вимоги законодавства не звернув уваги та не надав належної правової оцінки правовіносинам, що склалися в даному випадку між позивачем та відповідачем. При цьому, висновок суду апеляційної інстанцій про те, що право власності позивача на спірне майно підтверджується матеріалами справи судова колегія вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки саме матеріалами справи однозначно не підтверджується фактів заявлених позивачем в позовній заяві та вони носять суперечливу інформацію.

Крім того, судова колегія вважає необхідним зазначити, що спростовуючи висновки та скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не навів жодної норми закону, якою він керувався при прийнятті оскарженої постанови в обґрунтування власних висновків щодо доведеності та обґрунтованості заявлених позивачем вимог. В зв'язку з цим, судовий акт апеляційного господарського суду не може вважатися таким, що ґрунтується на законі.

Виходячи з вимог зазначених норм права та установлених судом фактичних обставин справи на основі всебічного, повного дослідження наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, яке визнає законним та обґрунтованим.

Що стосується висновків апеляційного господарського суду, то вони не ґрунтуються на матеріалах справи, суперечать вимогам чинного законодавства, тому не могли бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

За таких обставин, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду залишенню в силі.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Айленд" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2011р. у справі №5024/1712/2011 скасувати.

Рішення господарського суду Херсонської області від 18.10.2011р. у справі № 5024/1712/2011 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вішва Ананда" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Айленд" державне мито за подання касаційної скарги в сумі 10218,00грн.