Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. –головуючого (доповідача), Бондар С.В., Грека Б.М.,

за участю представників: позивача –

відповідача –Толкачева Я.С.

розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Одеський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24 січня 2012 року у справі господарського суду Одеської області №9-28/17-4014-2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЙД" до Дочірнього підприємства "Одеський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 691 189,76 грн.,

У жовтні 2011 року позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача про стягнення 691 189,76 грн. заборгованості за договором поставки №4-1/3 від 24.06.2010 року.

Заявою від 8 грудня 2011 року позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по договору поставки у розмірі 691 189,76 грн., 3% річних –33 802,21 грн., пеню –55 923,91 грн., інфляційні втрати –85 149,77 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 9 грудня 2011 року (суддя Меденцев П.А.) позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість в сумі 691 189,76 грн., 3% річних –33 802,21 грн., пеню –55 923,91 грн., інфляційні втрати – 85 149,77 грн, судові витрати.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24 січня 2012 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДП "Одеський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи у 2010 році ДП "Одеський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" провело конкурсні торги, щодо закупівлі дизельного палива.

За результатами торгів 24 червня 2010 року між сторонами у справі був укладений договір поставки №4-1/3, згідно якого позивач –Постачальник, зобов’язався передати у встановлений строк у власність Відповідача – Покупця продукти нафтоперероблення інші (бітум нафтовий дорожній БНД 60-90 (90-130) в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації, що надається до договору і є його невід’ємною частиною, а відповідач в свою чергу зобов’язався прийняти та оплатити вартість товару, в порядку та на умовах зазначених сторонами.

Позивач здійснив поставку товару на загальну суму 2 789 875,10 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Відповідач оплатив товар частково, у розмірі 2 098 684,64 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку 26009314250 з 26.06.2010 року по 05.10.2011 рік (а.с.35-36), тому заборгованість становить 691 189,76 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що заборгованість ДП "Одеський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" перед ТОВ "Пейд" становить 691 189,76 грн., що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків за період з 26.06.2010 року по 04.11.2011 рік, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками.

Проте з вказаними висновками господарських судів попередніх інстанцій погодитись не можна, враховуючи наступне.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.1, 2, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з’ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Рішення судів попередніх інстанцій за своїм змістом цим вимогам не відповідають.

Так в порушення зазначених вимог щодо змісту судового рішення та вимог ст. 84 ГПК України господарський суд при прийнятті рішення в даній справі не зазначив будь-яких доказів на підставі яких прийнято рішення та доводи на підставі яких відхилив докази відповідача.

Зазначення в мотивувальній частині рішення в обґрунтування висновків про наявність заборгованості відповідача перед позивачем тільки Акта звірки взаєморозрахунків за період з 26.06.2010 року по 04.11.2011 рік, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками, визнати законним і обґрунтованим не можна.

Поряд з цим господарський суд не звернув увагу та не дав належної правової оцінки наявності в матеріалах справи видаткових накладних не пов'язаних з договором поставки №4-1/3 від 24.06.2010 року і довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, оскільки в них відсутні посилання на будь-який договір.

Господарський суд також не звернув уваги та не дав належної правової оцінки тим обставинам, що згідно п.5.1 договору підставою оплати кожної поставленої партії товару є рахунок-фактура та документи, які підтверджують отримання товару. Покупець здійснює оплату товару постачальнику на підставі виставленого рахунку-фактури.

Окрім того, якщо покупець не може виконати свої зобов'язання у зв'язку з затриманням фінансування, розрахунок за поставлений товар здійснюється після отримання покупцем коштів на свій поточний рахунок (п.5.4 договору).

Проте матеріали справи не містять будь-яких доказів, що вказані обставини з'ясовувались чи перевірялись господарським судом в судовому засіданні.

Перевіряючи законність і обґрунтованість прийнятого місцевим господарським судом рішення, апеляційна інстанція на зазначені порушення уваги не звернула та в процесі розгляду справи по суті спору не усунула.

За вказаних обставин суд вважає, що рішення господарського суду та постанова апеляційної інстанції, як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, підлягають скасуванню.

При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати наведене, більш повно та всебічно з'ясувати обставини справи, суть позовних вимог і заперечень, їх обґрунтованість, зібраним доказам дати правову оцінку та відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Рішення господарського суду Одеської області від 9 грудня 2011 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24 січня 2012 року скасувати, частково задовольнивши касаційну скаргу.