Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Одеській області (далі –позивач), заступник прокурора Суворовського району міста Одеси просив, з врахуванням уточнення позову позивачем, стягнути з Публічного акціонерного товариства "Одесбудматеріали" (далі –відповідач) на користь держави в особі Державної екологічної інспекції на розрахунковий рахунок фонду охорони навколишнього природного середовища Суворовського району м. Одеси 64358,70 грн. шкоди. Позов обґрунтовано тим, що шкоду завдано навколишньому природному середовищу шляхом засмічення земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.11.2011р. (суддя Невінгловська Ю.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Оскарженою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя – Лашин В.В., Єрмілов Г.А., Воронюк О.Л.) вказане рішення суду скасовано, позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову господарського суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування і порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надійшли.

Сторони та третя особа не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем проведено планову перевірку дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства в березні 2009 року, оформлену актом №04-08/066 від 10.03.2009р., у якому зазначено, що на території виробничого підрозділу "ОЄП" Публічного акціонерного товариства "Одесбудматеріали" виявлено факт засмічення земельної ділянки площею 21 кв. м. будівельними відходами 4 класу небезпеки та товщиною шару відходів 0,8 м. За результатами перевірки позивач нарахував відповідачу до відшкодування 64358,70 грн. шкоди.

Претензію позивача про відшкодування цієї суми відповідач залишив без задоволення.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові виходив з того, що оскільки відходи були розміщені тимчасово і факту негативних екологічних наслідків не встановлено, тому посилання прокурора про завдання державі шкоди є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, своє рішення мотивував тим, що позивачем доведено факт протиправної поведінки відповідача, розрахунок заявленої до стягнення шкоди здійснений вірно, а матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили саме про тимчасове розміщення відходів відповідачем.

Однак з висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

Так, суд касаційної інстанції зазначає, що апеляційний господарський суд, задовольняючи позов, стягнув шкоду, завдану навколишньому природному середовищу, на користь держави в особі Державної екологічної інспекції в Одеській області на рахунок фонду охорони навколишнього природного середовища Суворовського району м. Одеси.

Між тим, у ст.4 п.28 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2012 рік у частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а в п.1 ст.11 вказаного Закону установлено, з урахуванням положень ч.2 ст. 69 Бюджетного кодексу України, що джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2012 році є, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Відповідно до приписів статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне призначення –це повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (п.8).

Згідно статті 22 цього кодексу головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень (ч.3). Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті (ч.4).

В главі 8 Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19.12.2000р. №131 (z0067-01) передбачено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України (2542-14) та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік розподіляються між державним та місцевими бюджетами, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в головних управліннях Державного казначейства України за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між Державним і місцевими бюджетами" Плану рахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій. Кошти, які надійшли за день (з урахуванням повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів) на аналітичні рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3311, у регламентований час розподіляються головними управліннями Державного казначейства України за встановленими нормативами між державним бюджетом та відповідними місцевими бюджетами.

Відтак, приймаючи рішення суд апеляційної інстанції зобов’язаний був врахувати наведені норми права, і дійшовши до висновку про задоволення позову, повинен був забезпечити їх виконання щодо розподілу стягуваної суми за встановленими нормативами між державним бюджетом та відповідними місцевими бюджетами. При цьому цим судом, як вбачається з наведених норм права, безпідставно ототожнено спеціальний фонд місцевого бюджету, із спеціальним фондом Державного бюджету України, які, як вбачається із наведених приписів ст.4 п.28, п.1 ст.11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", є різними.

Таким чином постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням наведених норм права, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.

Крім того, неможна погодитись і з висновками місцевого господарського суду виходячи з наступного.

Як встановлено судами у березні 2009 року відповідачем придбано відходи бітонітових блоків, згідно видаткової накладної №17 від 04.03.2009р., які підлягали для використання при ремонті паркану у березні цього ж року, згідно наряду на проведення відповідних робіт.

Відповідно ж до приписів статті 1 Закону України "Про відходи" в редакції, що діяла на момент перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, відходи –це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Таким чином, оскільки судами встановлено, що в даному випадку відходи бітонітових блоків були придбані відповідачем для подальшого їх використання при ремонті паркану, та не встановлено, що відповідач як власник повинен позбутися їх, а судом першої інстанції встановлено, що бетоніт є природним глинистим мінералом, який нетоксичний і хімічно стійкий, що робить його незамінним у виробництві та будівництві, суди обох інстанцій прийняли свої рішення з порушенням статті 1 Закону України "Про відходи", оскільки виходили з того, що придбані відповідачем речовини підпадають під визначення відходів.

За вказаних обставин судові рішення належить скасувати.

Оскільки не вбачається, що суди припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для направлення справи на новий розгляд, а вважає за можливе скасувавши судові рішення, прийняти нове.

Згідно приписів ч.4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує витрати за рахунок другої сторони, а тому, з позивача на користь відповідача належить стягнути судовий збір з касаційної скарги у розмірі 804 грн. 75 коп.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ч.1 п.2, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Одесбудматеріали" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2012р., та рішення Господарського суду Одеської області від 28.11.2011р. у справі №27/17-3689-2011 скасувати повністю і прийняти нове.

У позові Заступнику прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Одеській області до Публічного акціонерного товариства "Одесбудматеріали" про відшкодування шкоди, відмовити.