Згідно з розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Мирошниченка С.В. від 28.03.2012 № 03.07-05/206 розгляд справи № 3/319 господарського суду міста Києва здійснюється у складі колегії суддів: головуючий –Губенко Н.М., судді Євсіков О.О., Іванова Л.Б.

23.11.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості у розмірі 157 662, 58 грн., неустойки у розмірі 3 146, 37 грн., інфляційних втрат у розмірі 52, 54 грн. та 3 % річних у розмірі 608, 98 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2011 у справі № 3/319 (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 (колегія суддів у складі: Гаврилюк О.М. –головуючий суддя, судді Майданевич А.Г., Мальченко А.О.), позов задоволено. За рішенням стягнуто з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" заборгованість у розмірі 157 662, 58 грн., неустойку у розмірі 3 146, 37 грн., інфляційні втрати у розмірі 52, 54 та 3 % річних у розмірі 608, 98 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 у справі № 3/319.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу № 694/03/2007 від 15.03.2007 в частині сплати лізингових платежів.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до пункту 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором фінансового лізингу № 694/03/2007 від 15.03.2007 у повному обсязі, що підтверджується відповідними накладною та довіреністю, які наявні у матеріалах справи; натомість, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання зі сплати лізингових платежів (за період з 16.07.2011 по 15.10.2011 (48-й–50-й періоди графіку внесення платежів)); пунктом 9.5 договору передбачено, що у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п’ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоодержувач зобов’язується її сплатити; відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій, згідно з приписами статей 11, 525, 526, 549, 610, 611, 629, 806 ЦК України, статей 193, 230, 231, 232, ГК України (436-15) дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 157 662, 58 грн. основного боргу та неустойки у розмірі 3 146, 37 грн.

Крім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу та пені, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних, які правомірно були задоволені судами, з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Отже, як встановлено судами, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних, в силу наведених норм, є обґрунтованою.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, про те, що у Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю відсутні зобов’язання перед позивачем щодо виплати лізингових платежів, оскільки у договорі відсутня ціна, виражена у гривні, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Не приймаються також до уваги колегією суддів суду касаційної інстанції заперечення скаржника у касаційній скарзі щодо суми позову, оскільки відповідачем, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, не надано контррозрахунку суми позову ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані апеляційним господарським судом; касаційна ж інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.