- визнати необгрунтованою та безпідставною відмову відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" від підписання акта КБ-2в та довідки КБ-3 за травень 2007 року;

- стягнути з відповідача 28 029,06 грн. заборгованості, у т.ч. 18 471,60 грн. основної заборгованості, 7 961,00 грн. збитків від інфляції та 1 596,46 грн. процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що

- відповідач допустив порушення зобов’язань за договором підряду № 7 від 12.04.2007 р. щодо прийняття робіт у встановлений договором строк та підписання акта приймання-передачі виконаних робіт;

- відповідач порушив взяті на себе зобов’язання за умовами договору підряду № 7 від 12.04.2007 р. в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт (т.1 а.с.3-4).

Відповідач у справі – ТОВ "АМАКО Україна" у запереченнях на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів виконання робіт на суму 72 471,60 грн., оскільки акти виконаних робіт на вказану суму сторонами не підписувались та роботи належним чином не приймалися. Крім того, відповідач вказує, що позивачем не була надана проектно-кошторисна документація (т.1 а.с.53-54).

Рішенням господарського суду Київської області від 05.07.2011 р. позов задоволено повністю (т.1 а.с.236-244).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно відмовився від прийняття виконаних позивачем робіт та не оплатив виконані та прийняті роботи у встановлений договором строк.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011 р. рішення господарського суду Київської області від 05.07.2011 р. залишено без змін (т.2 а.с.22-31).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "АМАКО Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.2 а.с.51-55).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

12.04.2007 р. між сторонами у справі укладено договір підряду № 7.

За умовами зазначеного договору позивач зобов’язується виконати передбачений договором комплекс ремонтно-будівельних робіт з реконструкції бази сільськогосподарської техніки відповідача, а відповідач –прийняти зазначені роботи та оплатити їх вартість .

Судами правильно визначено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Предметом спору у даній справі є обов’язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договором.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що позивачем на підтвердження проведених ним робіт за договором підписаний відповідний акт приймання виконаних підрядних робіт за травень 2007 року на суму 72 471,16 грн.

Відхиляючи заявлені вимоги, відповідач посилався на те, що вказаний акт приймання виконаних підрядних робіт ним не отримано та не підписано, отже, підстави для стягнення заборгованості відсутні.

Разом з тим, судом першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, правильно визнано необгрунтованим відповідне твердження відповідача, враховуючи встановлені ним наступні обставини.

Акт приймання виконаних підрядних робіт вартістю 72 471,16 грн. позивач направив на адресу відповідача разом з претензією № 44 від 29.10.2007 р. та довідкою форми КБ-3, що підтверджується фіскальним чеком та повідомленням про вручення поштового відправлення, від їх підписання відповідач відмовився, мотивовану відмову від підписання даних актів не надав.

При цьому, відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Разом з тим, як вірно встановлено судами, відповідач не виконав вимог зазначених норм, від підписання актів у встановленому порядку не відмовився.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 3.2. договору розрахунки здійснюються замовником в два етапи: протягом 10 днів з моменту підписання даного договору позивач перераховує відповідачу аванс у розмірі 50 % від вартості договору, яка встановлена у сумі –90 000,00 грн.; в подальшому розрахунки проводяться за фактично виконані роботи протягом 5 календарних днів на підставі актів виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт.

Натомість, як встановлено судами, відповідач сплатив за виконані роботи лише 54 000,00 грн.

Оскільки судами встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання з оплати виконаних робіт у встановлений строк, допустивши заборгованість у розмірі 18 471,16 грн., ними зроблено правильний висновок про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості у вказаному розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов’язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення збитків від інфляції та процентів річних у заявленому розмірі.

У даній справі позивач також просить визнати необгрунтованою та безпідставною відмову відповідача від підписання акта КБ-2в та довідки КБ-3 за травень 2007 року.

Суди дійшли висновку про те, що відповідні вимоги мають бути задоволені.

Однак, з таким висновком суд касаційної інстанції погодитись не може.

Так, вимоги позивача про визнання необгрунтованою та безпідставною відмови відповідача від підписання акта КБ-2в та довідки КБ-3 за травень 2007 року не є вимогами про виконання зобов’язань за вищевказаним договором, що виникли в силу укладення такого договору.

При цьому, підписання відповідних акта та довідки не є зобов’язанням відповідача, яке виникло в силу вищевказаного договору. Так, відповідним документом (актом) за спільним волевиявленням сторін засвідчується факт прийняття-передачі певної роботи. Суд не наділений повноваженнями щодо примушення осіб засвідчувати відповідні факти.

За змістом ст. 16 ЦК України, захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється шляхом: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміні правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, зазначеною нормою визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Разом з тим, у разі виникнення між сторонами спору, позивач не позбавлений права в установленому чинним законодавством порядку вимагати від відповідача виконання обов’язків у натурі - прийняти та оплатити роботи, що і було виконано позивачем шляхом заявлення вимоги про стягнення заборгованості за виконані роботи у даній справі. Під час розгляду такого спору, суд, враховуючи обставини, що входять в предмет доказування у такій справі, зобов’язаний встановити чи має місце факт передачі відповідної роботи. При цьому, відсутність підписаного двостороннього акта приймання-передачі такої роботи не є перешкодою для захисту суб’єктивного матеріального права, у разі, якщо суд, на підставі зібраних у справі та оцінених у сукупності доказів, встановить факт виконання позивачем відповідних зобов’язань –щодо передачі певної роботи відповідачу.

Враховуюче зазначене, суди безпідставно визнали такою, що підлягає задоволенню, вимогу позивача про визнання необгрунтованою та безпідставною відмови відповідача від підписання акта КБ-2в та довідки КБ-3 за травень 2007 року.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У разі, якщо встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у справі, з’ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущені помилки у застосуванні норм матеріального та процесуального права і в зв’язку з цим висновки судів попередніх інстанцій не відповідають цим обставинам, то суд касаційної інстанції, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, приймає нове рішення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій припустились порушень норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення в частині задоволення вимоги позивача щодо визнання необгрунтованою та безпідставною відмови відповідача від підписання акта КБ-2в та довідки КБ-3 за травень 2007 рок. При цьому, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для направлення справи на новий розгляд, оскільки фактичні обставини, які входять до предмету доказування, судами встановлені з достатньою повнотою.

Враховуючи наведене, касаційна інстанція вважає за необхідне рішення господарського суду Київської області від 05.07.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011 р. у даній справі скасувати в частині задоволення вимоги позивача щодо визнання необгрунтованою та безпідставною відмови відповідача від підписання акта КБ-2в та довідки КБ-3 за травень 2007 року та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО-Україна" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 05.07.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011 р. у даній справі скасувати в частині задоволення вимоги позивача щодо визнання необгрунтованою та безпідставною відмови відповідача від підписання акта КБ-2в та довідки КБ-3 за травень 2007 року та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3. В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 05.07.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011 р. у даній справі залишити без змін.