Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в засіданні взяли участь представники:

У липні 2010 року закрите акціонерне товариства "А.Е.С. Київобленерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Адей" про стягнення 47579,23 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 року рішення місцевого господарського суду від 26.10.2011 року залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Судові рішення мотивовані недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "АЕС Київобленерго" (яке є правонаступником позивача) подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 24.05.2006 року між ЗАТ "АЕС Київобленерго" (постачальник) та ТОВ "Адей" (споживач) було укладено договір № 2479 на постачання електричної енергії, відповідно до умов якого, постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до нього, що є його невід’ємними частинами.

Згідно з додатком 3.1 до договору "Перелік об'єктів TOB "Адей", що живляться від мереж постачальника електричної енергії", споживачу був встановлений через трансформаторну підстанцію ТП-8 електролічильник №24002 з початковими показами 0010495 Вт. Зміни до договору не вносились.

Предметом позовних вимог є стягнення з відповідача 47579,23 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію з ТП-9 з лічильником №0100716, який в договорі між сторонами не зазначений.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх судових інстанцій, що у відповідача не виникло зобов'язання щодо оплати заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 47 579,23 грн., що обліковувалась через трансформаторну підстанцію ТП-9 з лічильником №0100716, оскільки факту підключення відповідача до ТП-9, а також споживання ним через ТП-9 електроенергії встановлено судами не було, при цьому, суди правомірно відхилили посилання позивача, як на доказ користування відповідачем ТП-9, на лист ДП "Промінь" від 24.01.2008р. №6, з тих підстав, що доказів на підтвердження набуття права власності відповідачем ТП-9 надано не було.

Згідно з приписами ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі вищевикладеного, оскаржувані судові рішення є такими, що прийняті на основі повного, всебічного і об’єктивного дослідження поданих доказів та зроблені у відповідності до норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим, підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Щодо інших доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не спростовують висновків суду, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, а лише зводяться до переоцінки досліджених судами доказів та встановлених обставин справи.

Враховуючи зазначене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2011 року у справі № 6/381-36/282 залишити без змін.