У вересні 2011 року приватне підприємство "Торговий дім "Талан-Торг" звернулось до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 14 897, 54 грн., з яких 10381, 62 грн. –сума основного боргу, 3 635, 34 грн. –сума інфляційних втрат та 880,59 грн. –сума трьох відсотків річних.

В обґрунтування позову зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки № 825д від 25.04.2008 року не розрахувався з ним за поставлений у вересні 2008 року товар.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2011 року (суддя –Л.М. Калиниченко) позов задоволено.

Стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь приватного підприємства "Торговий дім "Талан-Торг" 10 381, 62 грн. основного боргу, 3 635, 34 грн. інфляційних втрат, 880, 59 грн. трьох відсотків річних та судові витрати.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 року (судді: С.Г. Антонік – головуючий, Л.О. Чимбар, Л.В. Чоха) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Судові рішення мотивовані доведеністю позовних вимог.

В касаційній скарзі відкрите акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 25.04.2008 року між відкритим акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) та приватним підприємством "Торговий дім "Талан-Торг" (постачальник) укладено договір № 825д, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) товар згідно з додатком –Специфікацією до договору, а покупець –прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених договором.

Як визначено в ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалам справи, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 10 381, 62 грн., що підтверджується видатковою накладною № 226 від 08.09.2008 року, підписаною представниками сторін у справі. Поставлений згідно видаткової накладної № 226 від 08.09.2008 року товар, було отримано 23.09.2008 року представником відповідача ОСОБА_1 на підставі довіреності ЯОП № 451654/1217 від 23.09.2008 року, виданої відповідачем на отримання від позивача товару за договором № 825д від 25.04.2008 року. При цьому, асортимент та кількість товару, вказаного в довіреності відповідає переліку та кількості товару, зазначеного в податковій накладній від 09.09.2008 року, видатковій накладній № 226 від 08.09.2008 року та рахунку № 319 від 08.09.2008 року. Крім того, факт отримання товару відповідачем саме 23.09.2008 року підтверджується і наявним в матеріалах справи прибутковим ордером № 9 від 23.09.2008 року (а.с. 84).

За вимогами ч.1 та ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцю повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктами 5.1. та 5.2. договору сторони між собою погодили, що, оплата товару покупцем здійснюється на підставі рахунків-фактур, виставлених постачальником.

Оплата товару відбувається шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10-ти банківських днів від дня виставлення рахунків-фактур та надання податкових накладних за фактично поставлений товар.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач отриманий від позивача товар не оплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом у даній справі про стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що обов'язок по оплаті товару у нього не настав, оскільки ним не було отримано рахунку, який відповідно до п.5.1. договору повинен бути виставлений позивачем. Однак, суд апеляційної інстанції цілком вірно не взяв таке твердження відповідача до уваги з огляду на те, що пунктами 6.1. та 6.2. договору сторони між собою погодили, що постачальник надає покупцю або його представнику на товар, що поставляється відповідно до договору, такі документи, як рахунки-фактури на товар, сертифікат якості підприємства-виробника, податкову накладну, копію свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, видаткові накладні. При цьому, оригінали та копії зазначених документів передаються постачальником покупцю чи вказаному їм представнику "з рук в руки" або іншим способом по факту поставки товару . З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд цілком вірно прийшов до висновку, що рахунок був отриманий відповідачем саме в день отримання товару, тобто 23.09.2008 року, оскільки в договорі № 825д від 25.04.2008 року сторони погодили між собою умову щодо передавання документів (в т.ч. і рахунку) способом "з рук в руки", а інших способів передавання умовами договору не передбачено.

Крім того, судом апеляційної інстанції також встановлено та наявними в матеріалах справи доказами, зокрема листами відповідача до позивача № 419 від 18.05.2011 року та № 790сн від 20.09.2011 року, підтверджено, що відповідач визнає існуючу заборгованість перед позивачем за договором № 825д від 25.04.2008 року в розмірі 10381, 62 грн. та пропонує розглянути питання про погашення заборгованості з урахуванням дисконту. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач повідомляв позивача про відсутність у нього рахунку та про застосування пені за його ненадання, як це передбачено в п. 6.2 договору, відповідно до якого за несвоєчасне надання вказаних документів постачальник сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми поставленого товару за кожен день прострочення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду відносно того, що відповідач, визнаючи за собою існування заборгованість перед позивачем, тим самим визнає, що ним порушено зобов’язання щодо оплати товару у встановлений договором строк.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Як вбачається, строк виконання зобов'язання з оплати товару погоджено сторонами в п. 5.2. договору, відповідно до якого оплата товару відбувається протягом 10-ти банківських днів від дня виставлення рахунків-фактур та надання податкових накладних за фактично поставлений товар.

Таким чином, оскільки як встановлено судами, відповідач отримав товар та передбачені договором документи, в тому числі і рахунок, 23.09.2008 року, то, відповідно, оплатити товар він повинен був протягом 10-ти банківських днів, тобто до 04.10.2008 року.

З огляду на викладене та враховуючи, що факт отримання відповідачем від позивача товару та рахунку на нього є доведеним, а оплата вказаного товару відповідачем проведена не була, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за договором № 825д від 25.04.2008 року в сумі 10 381,62 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідач не розрахувався у визначений договором строк з позивачем за придбаний товар, а отже мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання, місцевий та апеляційний господарські суди, перевіривши розрахунок позивача сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, дійшли до висновку про його правильність та цілком правомірно стягнули зазначені суми з відповідача.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, у відповідності до вимог закону та встановлених обставин вирішив спір у справі.

Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.