Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

В липні 2010 року Державне підприємство Міністерства оборони України "Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І.Пирогова" звернулося до господарського суду з позовом до видавництва "Сонат" про стягнення збитків у вигляді сплаченого авансу в розмірі 26 160,0 грн., неустойки у розмірі 1831,20 грн. та штрафу в розмірі 2 289, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскільки відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору на створення літературного твору № 5/162 від 10.02.2010 року не виконав взятих на себе зобов'язань щодо строків виготовлення твору, то позивач відповідно до п. 8.5. договору та ст. 615 Цивільного кодексу України розірвав його в односторонньому порядку, а відповідач, відповідно, повинен повернути сплачений йому аванс та штрафні санкції.

Справа слухалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.03.2011 року за результатами нового розгляду (суддя І.О. Соколова) позов задоволено.

Стягнуто з видавництва "Сонат" 30 280, 20 грн., у тому числі збитки у вигляді отриманого авансу в сумі 26 160,0 грн., пеню в сумі 1831,20 грн., штраф в сумі 2289,00 грн. та судові витрати.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.09.2011 року (судді: І.В. Черткова – головуючий, В.С. Голик, В.А. Лисенко) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

При цьому, суди попередніх інстанцій, керуючись обставинами, встановленими судовими рішеннями у справі № 5002-32/4087-2010, що набрали законної сили, визнали недоведеним факт виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (передача твору за актом приймання-передачі).

В касаційній скарзі видавництво "Сонат" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення. При цьому, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 10.02.2010 року між Державним підприємством Міністерства оборони України "Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І.Пирогова" (замовник) та видавництвом "Сонат" (виконавець) було укладено договір на створення літературного твору № 5/162, відповідно до умов якого замовник замовляє, а позивач виконує роботи зі створення твору (науково-популярний твір з історії Сакського військового санаторію ім. М.І. Пирогова) під робочою назвою "Озеро здоров’я".

Відповідно до п. 1.3 договору приймання та оцінка твору здійснюється згідно з актом приймання-передачі.

Пунктом 2.1.1 договору передбачено, що виконавець взяв на себе зобов’язання, зокрема, створити науково-популярний твір.

Загальна сума договору складає 32 700,00 грн. без ПДВ (п. 3.1 договору). При цьому, аванс у розмірі 80% сплачується відповідачем протягом трьох банківських днів після підписання договору, а 20% оплати сплачується протягом трьох банківських днів після підписання обома сторонами акта виконаних робіт (п. 3.2 договору).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання, строк виконання зобов’язань –строк виготовлення продукції –до 20 квітня 2010 року.

Пунктом 8.5 договору передбачено, що у разі порушення зобов’язання виконавцем замовник має право в повному обсязі відмовитися від зобов’язань відповідно до вимог ст. 615 Цивільного кодексу України.

Судами також встановлено, що відповідно до платіжного доручення № 733 від 19.02.2010 року відповідач на виконання умов договору здійснив авансовий платіж в розмірі 80% від суми договору у розмірі 26 160,00 грн.

09.06.2010 року відповідач на підставі п. 8.5 договору звернувся до видавництва "Сонат" з претензією, в якій повідомив про розірвання в односторонньому порядку договору № 5/162 з 16.06.2010 у зв’язку з порушенням виконавцем зобов’язань щодо строків передачі замовнику науково-популярного твору за актом прийому-передачі. Також відповідач повідомив про необхідність повернути сплачену суму авансу.

Відмова видавництва "Сонат" повернути суму авансу стала підставою для звернення ДП МОУ "Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова" з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги за результатами нового розгляду, суди попередніх інстанцій, керуючись судовими рішеннями у справі № 5002-32/4087-2010 визнали недоведеним факт виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Однак, такі висновки судів є передчасними, з огляду на наступне.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.12.2010 року, яка була прийнята за результатами касаційного перегляду судових рішень у даній справі, ці рішення були скасовані, а справа передана на новий розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Однак, суди попередніх інстанцій, як це вбачається зі змісту постановлених ними рішень, не дотримались вимог ч. 1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Як вбачається з матеріалів справи, позовна вимога стосується стягнення з відповідача збитків у вигляді виплаченої відповідачу суми авансу за договором на створення літературного твору № 5/162 від 10.02.2010 року та заявлена на підставі ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічне визначення міститься і в статті 22 Цивільного кодексу України.

Однак, судами попередніх інстанцій не встановлено, чи є заявлена позивачем до стягнення сума виплаченого відповідачу авансу за договором на створення літературного твору № 5/162 від 10.02.2010 року у розмірі 26 160, 00 грн. збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, ст. 22 та ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дія чи бездіяльність) особи; шкідливого результату такої поведінки –збитків (їх наявність та розмір); причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Однак, судами не було враховано вищенаведене та не було встановлено наявність у діях відповідача всіх елементів складу правопорушення.

Крім того, в порушення ч. 1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та всупереч вказівкам, що містилися в постанові Вищого господарського суду України від 02.12.2010 року, суди не дослідили чи правомірно позивач вимагає повернення йому авансу, чи, взагалі, є в діях відповідача – видавництва "Сонат" ознаки протиправної поведінки відносно цивільних прав ДП МОУ "Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова" та чи існує факт спричинення збитків позивачу саме внаслідок винних та протиправних дій відповідача.

У цьому ж зв'язку суди попередніх інстанцій, як вбачається із змісту прийнятих у справі рішень, так і не встановили який саме твір отримав позивач від відповідача за актом приймання-передачі від 19.04.2010 року, в якому стані та чи має він відношення до договору № 5/162 на створення літературного твору від 10.02.2010 року.

Разом з цим, суди також не дослідили інші наявні в матеріалах справи докази, а саме: не надали належної оцінки тексту рукопису з помітками його редагування (т.2 а.с. 47-63), не з'ясували пов'язаних з цим обставин щодо того, хто саме із працівників відповідача брав участь у редагуванні твору; поясненням громадянки ОСОБА_1 (т.2 а.с. 22-23), яка, як представник відповідача, прийняла текст рукопису за актом приймання-передачі від 19.04.2010 року.

При цьому, посилання судів попередніх інстанцій у даній справі на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.07.2011 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 року у справі № 5002-30/1812.1-2011, якими встановлено факти неналежного виконання видавництвом "Сонат" своїх зобов'язань за договором № 5/162 на створення літературного твору від 10.02.2010 року, до уваги колегією суддів касаційної інстанції не приймаються, з огляду на те, що постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2011 року зазначені судові рішення були скасовані, а справу № 5002-30/1812.1-2011 було передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Відтак, факти, встановлені зазначеними судовими рішення у справі № 5002-30/1812.1-2011 не можна вважати встановленими та доведеними.

Зі змісту ст. 84 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Однак, прийняті у даній справі судові рішення господарських судів обох інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Проте, розглядаючи вказаний спір, суди обох інстанцій на вказане уваги не звернули.

Неповне з’ясування обставин справи привело до прийняття рішень, які не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, більш ретельніше з’ясувати вимоги позивача і заперечення відповідача, всім доказам дати оцінку в їх сукупності і відповідно до вимог закону і обставин справи вирішити спір.

Крім того, суду доцільно вирішити питання щодо необхідності залучення до участі у справі осіб, які мали відношення до складання акту приймання-передачі рукопису від 19.04.2010 року, встановити, пов'язані із складанням цього акту обставини та перевірити обґрунтованість посилань відповідача на те, що зазначеним актом підтверджується факт своєчасної передачі твору, створеного саме за договором № 5/162 від 10.02.2010 року, позивачу.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу видавництва "Сонат" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.03.2011 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.09.2011 року у справі № 5002-3/147.1-2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.