У липні 2011 року регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області звернулось до господарського суду з позовом до Монастирської міської ради про стягнення 122 433 грн. витрат, пов'язаних з підготовкою та проведенням приватизації об'єктів комунальної власності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 11.05.2007 року Монастирська міська рада рішенням № 239 вирішила делегувати регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області повноваження по відчуженню шляхом приватизації комунального майна та для покриття потреб, пов’язаних із процесом приватизації даних об’єктів, вирішила залишити останньому 10% коштів від вартості даних об’єктів. Однак, в порушення умов вищезгаданого рішення Монастирська міська рада не сплатила регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області, кошти, зазначені у рішенні.

У липні 2011 року Монастирська міська рада звернулась до господарського суду з заявою про визнання позову з умовою відстрочення виконання рішення суду до прийняття міського бюджету на 2012 рік.

У серпні 2011 року Монастирська міська рада звернулась з заявою про уточнення заяви про визнання позову, в якій вказала, що визнає позов лише в частині 32 072,70 грн.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 05.08.2011 року (суддя: С.О.Хома) позов задоволено.

Стягнуто з Монастирської міської ради 122 433 грн. витрат, пов’язаних з підготовкою та проведенням приватизації об’єктів комунальної власності.

Рішення мотивоване обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2011 року (судді: Мурська Х.В. –головуючий, Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Апеляційна інстанція виходила з того, що в рішенні Монастирської міської ради № 239 передбачено сплату 10% коштів від вартості майна після представлення розрахунку. Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами той факт, що він представляв відповідачу розрахунок на заявлену до стягнення суму, то у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

В касаційній скарзі регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду залишити без змін. При цьому, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як було встановлено господарськими судами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 11.05.2007 року рішенням Монастирської міської ради № 239 (далі - Рішення) повноваження по відчуженню об’єктів комунальної власності шляхом їх приватизації делеговані регіональному відділенню Фонду державного майна України в Тернопільській області.

Пунктом 4 даного рішення Монастирська міська рада вирішила для покриття потреб, пов’язаних із процесом приватизації даних об’єктів залишити регіональному відділенню Фонду державного майна України 10 % коштів від вартості вищевказаних об’єктів після представлення розрахунку.

Судами встановлено, що на виконання вищезгаданого рішення позивачем були відчужені визначені міською радою об’єкти та перераховано до місцевого бюджету Монастирської міської ради кошти в сумі 1 224 333,33 грн.

Натомість, Монастирська міська рада свої зобов’язання відповідно до п.4 Рішення не виконала та не перерахувала регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області 10 % коштів від вартості об’єктів.

Встановивши, що Монастирська міська рада не сплатила регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області передбачені в рішенні 10% коштів від вартості об’єктів, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. При цьому, суд послався на ст. 525, ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України, якими встановлено, що зобов’язання має бути виконано належним чином та одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд апеляційної інстанції звернув увагу на наступне.

В пункті 4 Рішення зазначено, що для покриття потреб, пов’язаних з процесом приватизації регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області залишити 10 % коштів після представлення розрахунку.

Оскільки доказів представлення відповідачу розрахунку на заявлену до стягнення суму позивачем надано не було, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні позову.

Проте, з такими висновками апеляційного господарського суду погодитись не можна, з огляду на таке.

Ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.4 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначається ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач свій обов’язок по відчуженню комунального майна шляхом приватизації виконав, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів № 215 від 02.04.2008 року, № 353 від 21.05.2008 року, № 788 від 22.08.2008 року, копіями актів підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу комунального майна від 21.05.2010 року, від 08.04.2010 року, від 20.08.2010 року, та копіями платіжних доручень № 26 від 08.04.2008 року, № 27 від 09.04.2008 року, № 34 від 27.05.2008 року, № 35 від 29.05.2008 року, № 39 від 28.08.2008 року, № 41 від 19.09.2008 року, № 43 від 23.09.2008 року, № 48 від 22.10.2008 року, № 49 від 24.10.2008 року про перерахування коштів від приватизації до місцевого бюджету Монастирської міської ради.

Також судами встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про виділення з місцевого бюджету коштів у сумі 122 433 грн. у відповідності до п.4 рішення № 239 від 11.05.2007 року.

Відповідачем направлялись позивачу відповіді на листи, в яких повідомлялось про неможливість вирішення даного питання з тих підстав, що в міському бюджеті таких коштів немає.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Монастирська міська рада заявою № 448 від 19.07.2011 року (а.с.54-55 т.1) погодилась виконати свій обов’язок по сплаті 122 433 грн., однак просила відстрочити виконання прийнятого рішення до прийняття міського бюджету на 2012 рік.

Заявою № 479 від 04.08.2011 року (а.с.82 т.1) Монастирська міська рада повідомила суду, що не погоджується з розрахунком позивача, оскільки він зроблений виходячи з суми вже приватизованого майна, тоді коли в рішенні міська рада мала на увазі 10% від суми вартості майна, що підлягало приватизації.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач повинен був надати відповідачу розрахунок суми витрат відповідно до п.4 Рішення №239 від 11.05.2007 року, в якому передбачено, що 10% коштів регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області залишити після представлення розрахунку.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розрахунок був здійснений за результатами проведеного аукціону після укладення договорів купівлі-продажу, шляхом перерахування коштів до місцевого бюджету Монастирської міської ради, що підтверджується вищезгаданими платіжними дорученнями.

Крім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вищезазначені заяви відповідача, які фактично свідчать про визнання відповідачем обов’язку сплати коштів.

Натомість, місцевий господарський суд дослідивши та проаналізувавши обставини справи дійшов цілком вірного висновку про необхідність стягнення з відповідача витрат, пов’язаних з підготовкою та проведенням приватизації об’єктів комунальної власності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що прийнята у справі постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а рішення суду першої інстанції –залишенню без змін, як таке, що є обґрунтованим, правомірним та прийнятим із належним застосуванням норм чинного законодавства.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області задовольнити

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2011 року скасувати, а рішення господарського суду Тернопільської області від 05.08.2011 року у справі № 16/46/5022-949/2011 залишити без змін.