Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_1. (дов. від 17.01.12),

відповідача: ОСОБА_2 (дов. від 22.12.11).

ТОВ "Автомобільний гіпермаркет" звернулося з позовом до Сумської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення Сумської міської ради "Про скасування деяких пунктів рішень Сумської міської ради" від 27.04.11 № 442-МР та про визнання за позивачем права на оренду земельної ділянки загальною площею 1,000 га, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Черепіна, 1 під розміщення культурно-оздоровчого комплексу за кадастровим номером 5910136300:06:036:0045. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорюваним рішенням Сумської міської ради було незаконно скасовано пункт 12 додатку № 1 рішення Сумської міської ради від 29.10.08 № 2009-МР, яким позивачу передана земельна ділянка розміром 1,000 га за рахунок земель громадської та житлової забудови Сумської міської ради під розміщення культурно-оздоровчого комплексу. При цьому, позивач посилався на приписи статей 124, 152 Земельного кодексу України, статті 16 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.07.11, ухваленим суддею Зражевським Ю.О., позов задоволено. Скасовано пункт 2 рішення Сумської міської ради "Про скасування деяких пунктів рішень Сумської міської ради" від 27.04.11 № 442-МР та визнано за ТОВ "Автомобільний гіпермаркет" право на оренду земельної ділянки загальною площею 1,000 га, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Черепіна, 1 під розміщення культурно-оздоровчого комплексу за кадастровим номером 5910136300:06:036:0045. Рішення суду вмотивоване тим, що оспорюване рішення Сумської міської ради є незаконним, прийнятим з порушенням частини 2 статті 19 Конституції України та порушує право позивача на оренду земельної ділянки. При цьому, суд керувався приписами статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (435-15) , статті 148 Господарського кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статей 13, 14 Конституції України.

Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Шепітько І.І. –головуючого, Медуниці О.Є., Терещенко О.І., постановою від 18.10.11 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, у позові відмовив. Вмотивовуючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не виконано вимоги рішення Сумської міської ради № 2009-МР від 29.10.08 щодо оформлення протягом трьох місяців документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою. Прийнявши до уваги те, що на підставі вказаного рішення Сумської міської ради правовідносини між сторонами не виникли, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність скасування Сумською міською радою пункту 12 додатку № 1 рішення від 29.10.08 № 2009-МР. При цьому, суд апеляційної інстанції керувався приписами статей 123, 124, 125 Земельного кодексу України, статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування", статті 16 Закону України "Про оренду землі", статті 144 Конституції України.

Не погоджуючись з винесеною у справі постановою апеляційного суду, ТОВ "Автомобільний гіпермаркет" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що в порушення статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не було досліджено незалежні від позивача об'єктивні підстави пропуску трьохмісячного строку, визначеного у пункті 3 рішення Сумської міської ради № 2009-МР від 29.10.08. При цьому, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 124, 152 Земельного кодексу України та неврахування пункту 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.11 № 6 (v0006600-11) .

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимога ТОВ "Автомобільний гіпермаркет" до Сумської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення Сумської міської ради "Про скасування деяких пунктів рішень Сумської міської ради" від 27.04.11 № 442-МР, відповідно до якого скасовано пункт 12 додатку № 1 до рішення Сумської міської ради "Про надання в оренду, продовження терміну користування земельними ділянками підприємствам, установам, організаціям і підприємцям" від 29.10.08 № 2009-МР та про визнання за позивачем права на оренду земельної ділянки загальною площею 1,000 га, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Черепіна, 1 під розміщення культурно-оздоровчого комплексу за кадастровим номером 5910136300:06:036:0045. За таким позовом, до предмету доказування входить встановлення законності прийнятого Сумською міською радою пункту 2 спірного рішення. Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Тобто, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Як убачається з матеріалів справи, рішенням 14 сесії Сумської міської ради 5 скликання "Про надання в оренду, продовження терміну користування земельними ділянками підприємствам, установам, організаціям і підприємцям" від 29.10.08 № 2009-МР та згідно додатку 1 до цього рішення, позивачу була надана в оренду земельна ділянка розміром 1,000 га за рахунок земель громадської та житлової забудови Сумської міської ради під розміщення культурно-оздоровчого комплексу за адресою: м. Суми, вул. Черепіна, 1 та встановлено трьохмісячний термін для оформлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою. Рішенням 7 сесії Сумської міської ради 6 скликання "Про скасування деяких пунктів рішень Сумської міської ради" від 27.04.11 № 442-МР скасовано пункт 12 додатку № 1 до рішення Сумської міської ради від 29.10.08 № 2009-МР про надання позивачу в оренду вказаної земельної ділянки у зв'язку з не оформленням документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою протягом трьох місяців, згідно з пунктом 3 рішення Сумської міської ради від 29.10.08 № 2009-МР. Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач належними засобами доказування не довів наявності тих підстав, з якими закон пов'язує визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. Крім того, апеляційний суд визнав, що оскільки правовідносини на підставі пункту 12 додатку № 1 до рішення Сумської міської ради 29.10.08 № 2009-МР не виникли, Сумська міська рада мала право скасувати прийнятий нею правовий акт. Враховуючи те, що як встановлено судом апеляційної інстанції, оспорюване рішення Сумської міської ради відповідає положенням Конституції та законам України, а також те, що останнім не порушуються права та інтереси позивача, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання такого рішення недійсним. Відмовляючи в частині позовних вимог про визнання за ТОВ "Автомобільний гіпермаркет" права на оренду земельної ділянки загальною площею 1,000 га, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Черепіна, 1 під розміщення культурно-оздоровчого комплексу за кадастровим номером 5910136300:06:036:0045, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності правових підстав визнання за позивачем права на оренду спірної земельної ділянки. Суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки лише за умов дотримання вимог статті 124 Земельного кодексу України і статті 16 Закону України "Про оренду землі", якими встановлено порядок укладення договору оренди землі. Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України та статті 16 Закону України "Про оренду землі" передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладання договору оренди земельної ділянки. Установивши те, що пункт 12 додатку № 1 до рішення Сумської міської ради від 29.10.08 № 2009-МР про надання позивачу в оренду вказаної земельної ділянки скасований, а договір оренди на спірну земельну ділянку не укладався, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність у позивача права на оренду означеної земельної ділянки. Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Статтею 43 вказаного Кодексу унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. З огляду на вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що апеляційний суд виконав всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, тому підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду відсутні. Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаного висновку суду, та пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний гіпермаркет" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.11 у справі Господарського суду Сумської області № 5021/1503/2011 залишити без змін.