Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_1. (дов. від 19.03.12), ОСОБА_2 (дов. від 19.03.12),

відповідача: ОСОБА_3 (дов. від 20.03.12).

Одеське обласне комунальне підприємство "Острівне" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атомстроймеханізація" про стягнення 74 300,00 грн. основного боргу, 7 596,58 грн. пені, 5 201,00 грн. штрафу, 2 554,13 грн. 3% річних та 7 832,09 грн. інфляційних нарахувань. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань зі сплати наданих позивачем послуг за договором про надання послуг по організації та забезпеченню виробництва робіт на острові Зміїний від 03.06.08 № 05-06. При цьому, позивач посилався на приписи статей 525, 526, 625, 629 Цивільного кодексу України, статті 193, пункту 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.11, ухваленим суддею Татарчук В.О., позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Атомстроймеханізація" на користь Одеського обласного комунального підприємства "Острівне" 74 300,00 грн. основного боргу, 2 554,13 грн. 3% річних та 7 832,09 грн. інфляційних нарахувань. В іншій частині позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог щодо надання позивачем послуг на суму основного боргу за договором від 03.06.08 № 05-06. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені і штрафу, заявлених позивачем на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд виходив з того, що вказані штрафні санкції є безпідставними, оскільки позивачем не було доведено наявності обов'язкових умов, визначених даною нормою для її застосування, а договором від 03.06.08 № 05-06 відповідальність у вигляді пені і штрафу не передбачена.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Орєшкіної Е.В. –головуючого, Пруднікова В.В., Науменка І.М., постановою від 10.10.11 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, у позові відмовив. Вмотивовуючи постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про передчасне звернення позивача із позовом, оскільки останнім не доведено належними доказами факту настання у відповідача строку зі сплати наданих позивачем послуг, передбаченого умовами договору. При цьому, суд керувався приписами статей 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, статті 231 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Одеське обласне комунальне підприємство "Острівне" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій з урахуванням уточнень касаційних вимог в судовому засіданні, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, а рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови у стягненні штрафу та пені та прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити. Як на підставу скасування рішення місцевого господарського суду скаржник зазначає про неповне дослідження судом першої інстанції усіх обставин справи, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 Господарського суду України. В обґрунтування доводів скасування постанови суду апеляційної інстанції, скаржник вказує на неврахування апеляційним судом наявних у матеріалах справи доказів, які підтверджують заборгованість відповідача.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, предметом спору є матеріально-правова вимога Одеського обласного комунального підприємства "Острівне" про стягнення з ТОВ "Атомстроймеханізація" 74 300,00 грн. основного боргу, 7 596,58 грн. пені, 5 201,00 грн. штрафу, 2 554,13 грн. 3% річних та 7 832,09 грн. інфляційних нарахувань за договором від 03.06.08 № 05-06 про надання послуг по організації та забезпеченню виробництва робіт на острові Зміїний. Розглядаючи спір по суті місцевий господарський суд установив, що 03.06.08 між ТОВ "Атомстроймеханізація" (замовник) і Одеським обласним КП "Острівне" (виконавець) був укладений договір про надання послуг по організації та забезпеченню виробництва робіт на острові Зміїний № 05-06 (далі - договір). Згідно пункту 1.1 вказаного договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з надання послуг, пов'язаних із забезпеченням умов проживання і праці персоналу замовника у відповідності з правилами перебування, ведення господарської діяльності на острові Зміїному і континентальному шельфі, затвердженими розпорядженням голови Одеської облдержадміністрації від 29.08.03 № 700/А-2003. У пункті 3.1 договору сторони передбачили, що вартість послуг, наданих замовнику виконавцем, визначається протоколом узгодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною договору. Згідно протоколу узгодження договірної ціни з урахуванням додаткової угоди № 1 від 15.01.09 до договору сторонами встановлено договірну ціну в розмірі 50 грн. за календарну добу проживання одного співробітника замовника в приміщенні виконавця на острові Зміїному. За умовами договору замовник проводить оплату протягом п'яти банківських днів після виставлення рахунку з доданням актів виконаних робіт по кожній експедиції (пункт 3.3 договору). Задовольняючи позовні вимоги в частині основного боргу, 3% річних та інфляційних нарахувань місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до актів здавання-приймання (надання послуг) № ОУ-000084 від 28.08.09, № ОУ-000111 від 30.09.09, № ОУ-000125 від 02.10.09, № ОУ-000126 від 29.10.09, № ОУ-000149 від 28.12.09, № ОУ-000139 від 30.11.09, позивачем зобов'язання із надання послуг за договором суму основного боргу 74 300,00 грн. виконані належним чином. Проте, в порушення умов договору відповідачем зобов'язання зі сплати наданих послуг виконані не були. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Статтею 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання. З огляду на установлені місцевим господарським судом обставини щодо не виконання відповідачем зобов'язань зі сплати отриманих за договором послуг, висновок суду першої інстанції про підставність стягнення з останнього 74 300,00 грн. боргу визнається правомірним. Крім того, приписами статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на установлений судом першої інстанції факт порушення відповідачем зобов'язань зі сплати отриманих послуг, висновок суду про наявність підстав для стягнення, окрім суми основного боргу, також інфляційних витрат і 3% річних визнається правомірним. Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, розмірах, визначених частиною 2 статті 231 цього Кодексу. Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені і штрафу, заявлених позивачем на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності вказаних штрафних санкцій, оскільки позивачем не було доведено наявності обов'язкових умов, визначених даною нормою для її застосування, а договором від 03.06.08 № 05-06 відповідальність у вигляді пені і штрафу не передбачена. З огляду на зазначене, колегія суддів визнає вірним висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача пені та штрафу, які були заявлені в позовних вимогах.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині скасування рішення суду першої інстанції, яке залишити в силі, а в частині відмови у стягненні штрафу та пені постанову залишити без змін. Доводи ж скаржника не знайшли свого підтвердження в повній мірі, оскільки окремі з них ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Одеського обласного комунального підприємства "Острівне" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.11 у справі Господарського суду Дніпропетровської області № 5005/5239/2011 скасувати в частині скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.11.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.11 залишити в силі.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.11 про відмову у стягненні штрафу і пені залишити без змін.