Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Фермерське господарство "Терра" звернулося з позовом до Нововолодимирівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області про визнання за позивачем права власності на: 1) земельну ділянку для розміщення і обслуговування існуючого овочесховища загальною площею 0,5746 га із земель колективної власності КСП (ПОК) ім. Калініна Нововолодимирівської сільської ради, розташованої за адресою: вул. Червоноармійська, 4-а, с. Нововолодимирівка, Голопристанського району, Херсонської області; 2) земельну ділянку для розміщення і обслуговування існуючого автогаражу загальною площею 0,9859 га із земель колективної власності КСП (ПОК) ім. Калініна Нововолодимирівської сільської ради, розташованої за адресою: вул. Червоноармійська, 1/а, с. Нововолодимирівка, Голопристанського району, Херсонської області; 3) земельну ділянку для розміщення і обслуговування існуючих мехмайстерні та будинку тваринників загальною площею 0,6093 га із земель колективної власності КСП (ПОК) ім. Калініна Нововолодимирівської сільської ради, розташованої за адресою: вул. Червоноармійська, 1/а, с. Нововолодимирівка, Голопристанського району, Херсонської області. Позивач посилався на те, що у зв'язку з набуттям ним права власності на господарські двори колишнього КСП (ПОК) ім. Калініна Нововолодимирівської сільської ради Херсонської області, до нього, як-то передбачено приписами статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, перейшло право власності на земельні ділянки під цими будівлями. Водночас позивач вважав, що його право власності на спірні земельні ділянки не визнається відповідачем через відмову останнього у наданні погодження на виготовлення проекту землеустрою та унеможливлює переоформлення державних актів на право власності на спірні земельні ділянки. Позов обґрунтований приписами статей 16, 377, 392 Цивільного кодексу України, статей 120, 152, 153, 154, 155, 186, пункту 7 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , статей 74, 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в України".

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 20.09.11 (суддя Клепай З.В.) позовні вимоги задоволено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що відповідно до приписів статті 120 Земельного кодексу України і статті 377 Цивільного кодексу України до позивача перейшло право власності на земельні ділянки, зайняті його господарськими будівлями, із земель колективної власності КСП (ПОК) ім. Калініна. Водночас суд дійшов висновку про те, що право розпорядження спірними землями не належить відповідачу, оскільки він не є їх власником. Судове рішення обґрунтоване приписами статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України.

Одеський апеляційний господарський суд (судді: Бойко Л.І., Величко Т.А., Таран С.В.) постановою від 27.12.11 перевірене рішення господарського суду першої інстанції скасував. В позові відмовив. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що за договорами купівлі-продажу, укладеними позивачем з власниками майнових паїв, до позивача перейшло право власності на ці майнові паї; договори купівлі-продажу спірної нерухомості не укладалися. В постанові зазначено, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не на підставі договору відчуження не тягне за собою безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомості, а вимагає в такому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником землі і власником споруди. постанова обґрунтована приписами статей 82, 122 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України.

Фермерське господарство "Терра" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, та залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник вказує на порушення апеляційним господарським судом приписів статей 12, 82, 120, 152, 186, 193, 194, 195 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України. Скаржник не погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спірні земельні ділянки. При цьому, він посилається на те, що до позивача перейшло право власності на об'єкти нерухомості відповідно до рішення загальних зборів пайовиків ПОК ім. Калініна від 18.06.07, котрий був власником спірних земельних ділянок під цими будівлями. Окрім того, скаржник наголошує і на безпідставній відмові відповідача у наданні погодження на виготовлення проекту землеустрою.

Від прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін постанову у справі, а касаційну скаргу –без задоволення.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 02.10.97 на підставі рішення Нововолодимирівської сільської ради народних депутатів від 30.09.97 № 72 Колективному сільськогосподарському підприємству імені Калініна було видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ХС ІІІ, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №1. Загальна площа земель, котрі були передані у власність КСП ім. Калініна склала 7412,4 га, із них 109, 7 га несільськогосподарських угідь –господарські двори, на яких розташовані об’єкти виробничого призначення, із них на території с. Нововолодимірівка –4, 7 га. Рішенням загальних зборів Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Калініна від 13.03.98 (протокол № 1 від 13.03.98) на базі КСП ім. Калініна створений Приватно-орендний кооператив ім. Калініна (правонаступник КСП) та затверджений його статут. Судами було установлено, що позивач упродовж 2004-2008 років за договорами купівлі-продажу придбав майнові паї у колишніх членів КСП ім. Калініна в процесі реформування останнього. На спірні будівлі позивачеві Нововолодимирівською сільською радою на підставі відповідних рішень виконкому сільради були видані свідоцтва про право власності. Під час судового розгляду було установлено і те, що спірні земельні ділянки не є землями комунальної власності. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Фермерського господарства "Терра" заявлена до Нововолодимирівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області про визнання права власності на земельні ділянки: 1) загальною площею 0,5746 га із земель колективної власності КСП (ПОК) ім. Калініна для розміщення і обслуговування існуючого овочесховища, яка розташована за адресою: вул. Червоноармійська, 4-а, с. Нововолодимирівка, Голопристанського району, Херсонської області; 2) загальною площею 0,9859 га із земель колективної власності КСП (ПОК) ім. Калініна для розміщення і обслуговування існуючого автогаражу, яка розташована за адресою: вул. Червоноармійська, 1/а, с. Нововолодимирівка, Голопристанського району, Херсонської області; 3) загальною площею 0,6093 га із земель колективної власності КСП (ПОК) ім. Калініна для розміщення і обслуговування існуючих мехмайстерні та будинку тваринників, яка розташована за адресою: вул. Червоноармійська, 1/а, с. Нововолодимирівка, Голопристанського району, Херсонської області. Як на підставу позову позивач посилався на те, що він набув права власності на спірні земельні ділянки, придбавши будівлі, розташовані на них. Проте, позивач безпідставно відмовляє йому в погодженні землевпорядної документації та переоформленні державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, що, на його думку, свідчить про невизнання відповідачем права власності на спірні землі та порушує права і охоронювані законом інтереси позивача. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України унормовано, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Разом з цим, за приписами частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі шляхом визнання прав. Згідно з приписами статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відтак, позов про право власності подається у випадках, коли належне певній особі або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів (у зв'язку з їх втратою), що засвідчують належність їй такого права. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його. Приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підприємства та організації мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Як вже зазначалося, Фермерським господарством "Терра" заявлений позов до Нововолодимирівської сільської ради про визнання права власності на земельні ділянки. Як на підставу позову, позивач посилався на безпідставну відмову відповідача в погодженні землевпорядної документації та переоформленні державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, що, на його думку, свідчить про невизнання відповідачем права власності на ці землі та порушує права і охоронювані законом інтереси позивача. Отже, як убачається з матеріалів справи, спір між сторонами у справі виник з підстав відмови відповідача в погодженні землевпорядної документації, що необхідно для оформлення права позивача на спірні земельні ділянки. Між тим, відповідач у даній справі є органом, на який покладено та котрий виконує функції в сфері землеустрою та не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження земельними ділянками стосовно яких заявлені позовні вимоги про визнання права власності; він не є тією особою, котра оспорює право власності на спірні земельні ділянки; не є їх власником, оскільки ці земельні ділянки не відносяться до земель комунальної власності (що встановлено судами), а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову, зверненого до відповідача. Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують та стосуються оцінки доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

З огляду на зазначене, відсутні правові підстави для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.12.11 у справі №5024/977/2011 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Терра" залишити без задоволення.