Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Колективне торгівельно-виробниче підприємство "Сумириба" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Сумської філії ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" про визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на залізничні колії першої черги №20 інвентарний номер 14-01, рік випуску 12.81 та залізничні колії другої черги №21, інвентарний номер 14-01, рік випуску 12.84 зі стрілочними переводами №266 і №268. Позивач наголошував на добросовісному, безперервному (з 1986 року), відкритому, володінні та користуванні спірним майном, що, на його думку, за приписами статті 344 Цивільного кодексу України є підставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю. При цьому, позивач вказував на те, що спірні колії перебувають на його балансі. Позов обґрунтований приписами статей 322, 328, 344 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 27.10.11 (суддя Лиховид Б.І.) відмовлено у задоволенні позову. Господарський суд виходив з недоведеності позивачем факту добросовісного заволодіння ним спірним майном, а відтак і правомірності набуття права власності на спірне майно. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 344, 397 Цивільного кодексу України, статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.11 (судді: Сіверін В.І., Терещенко О.І., Медуниця О.Є.) перевірене рішення господарського суду скасовано. Позов задоволено. Визнано за позивачем право власності на залізничні колії першої черги №20 інвентарний номер 14-01, рік випуску 12.81 та залізничні колії другої черги №21, інвентарний номер 14-01, рік випуску 12.84 зі стрілочними переводами №266 і №268 за набувальною давністю. Апеляційним господарським судом установлено факт добросовісного з 1986 року і до 2011 року, безперервного, відкритого володіння, користування і утримання позивачем спірного майна. постанова обґрунтована приписами статей 322, 328, 344 Цивільного кодексу України.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Сумської філії, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на порушення апеляційним господарським судом приписів статей 328, 344, 346, 349, 397 Цивільного кодексу України, статей 43, 22, 35, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України. Товариство наголошує на відсутності усіх передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно за давністю володіння. При цьому, скаржник зазначає, що позивач не є добросовісним набувачем спірних колій; він також не є особою, яка відкрито та безперервно володіє цими коліями.

Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити постанову у справі без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Від Міністерства інфраструктури України судом отримано пояснення у справі, в якій воно погоджується з доводами, викладеними в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення учасників процесу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти встановлення обставин справи та правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України, відзначає наступне.

Господарським судом апеляційної установлено та підтверджено матеріалами справи, що спірні залізничні колії І та ІІ черг були побудовані Об’єднанням "Сумириба" та прийняті в експлуатацію у грудні 1981 року (перша черга) і в грудні 1984 року (друга черга). Державною приймальною комісією 31.12.81 був підписаний акт приймання в експлуатацію закінченого будівництвом першого пускового комплексу "Холодильника" комбінату рибної гастрономії м. Суми; іншим актом від 30.12.84 прийнято до експлуатації комбінат рибної гастрономії в м. Суми. До складу введених в експлуатацію об’єктів увійшли і спірні під'їзні залізничні колії І черги, рік випуску 81, інвентарний номер 14-01 та залізничні колії ІІ черги, рік випуску 84, інвентарний номер 14-02. Введений до експлуатації комплекс знаходився у віданні Сумського обласного рибного оптово-роздрібного об’єднання "Сумириба" та взятий на балансовий облік останнього. Також апеляційним господарським судом було установлено, що 31.12.93 між Регіональним відділенням Фонду держмайна України в Сумській області - продавцем та Організацією орендарів Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів "Сумириба" – покупцем був укладений договір купівлі-продажу державного майна №25, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав державне майно цілісного майнового комплексу Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів "Сумириба", розташованого за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 44. Вказаний договір 31.12.93 був посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за № 4-3519. Сторонами договору, як установив суд апеляційної інстанції, 15.03.94 був складений та підписаний акт передачі державного підприємства №19 відповідно до договору купівлі-продажу від 31.12.93, у зв'язку з чим спірні під’їзні залізничні колії були прийняті КТВП "Сумириба" на баланс як основні засоби, що підтверджується інвентарними картками № 1401 та № 1402. У 1993 році було оформлено технічний паспорт зі встановлення зовнішніх меж землекористування "Сумириба" та державний акт на право постійного користування землею під цілісним майновим комплексом, у тому числі під спірними залізничними коліями. Суд апеляційної інстанції в процесі розгляду спору установив, з підтвердженням матеріалами справи, що позивач з 1986 року добросовісно заволодів спірними залізничними коліями та продовжував відкрито, безперервно володіти ним. Також апеляційний господарський суд, на підставі розрахункових документі наявних у справі, установив і те, що позивач, вважаючи себе власником спірних колій, ніс витрати з їх утримання і обслуговування. Судами також установлено, що, в подальшому, договір купівлі-продажу від 31.12.93 був визнаний недійсним в частині купівлі спірних колій. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Колективного торгівельно-виробничого підприємства "Сумириба" заявлена до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Сумської філії ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" про визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на залізничні колії першої черги №20 інвентарний номер 14-01, рік випуску 12.81 та залізничні колії другої черги №21, інвентарний номер 14-01, рік випуску 12.84 зі стрілочними переводами №266 і №268. При цьому, позивач посилався на те, що він упродовж встановленого законом строку безперешкодно, безперервно володіє та користується спірним майном, і це, на його думку, є підставою для визнання за ним права власності за набувальною давністю на спірний об'єкт у відповідності до приписів статті 344 Цивільного кодексу України. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 Цивільного кодексу України). Відповідно до приписів статті 328 цього ж Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, що поділяються на первісні та похідні. За первісних підстав право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників. За похідними підставами право власності на річ виникає за волею попереднього власника. Набуття права власності за давністю добросовісного володіння, що відноситься до первинного способу набуття права власності, унормоване приписами статті 344 Цивільного кодексу Украйни. Так, відповідно до приписів частин 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Наведена норма визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Так, володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. Встановлення характеру володіння (добросовісне й недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю. Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна упродовж 10 років, а для рухомого майна - 5 років). Відтак, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю, окрім безперервного відкритого володіння упродовж 10 років нерухомим майном, є встановлення обставин добросовісного заволодіння у розумінні приписів частини 1 статі 388 Цивільного кодексу України (435-15) , тобто коли особа не знала і не могла знати, що вона заволоділа чужим майном. Фактичне володіння чужим майном згідно зі статтею 397 Цивільного кодексу України вважається правомірним якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду, а володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Як вже зазначалося, і це установлено апеляційним господарським судом та підтверджено матеріалами справи, позивач є добросовісним володільцем спірних колій, оскільки він вважав себе власником придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.93. Цей договір в частині придбання спірних колій був визнаний недійсним постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.11 у справі №18/48-10. (Тобто позивач фактично (безтитульно) володів спірним майном). Відтак, як установив суд апеляційної інстанції, позивач є добросовісним володільцем у розумінні приписів статті 344 Цивільного кодексу України. Водночас апеляційний господарський суд в процесі розгляду спору установив, що позивач відкрито користувався спірними коліями, і це було очевидним для всіх третіх осіб; він обслуговував та ніс витрати на утримання цих колій, тобто здійснював правомочності власника відносно спірного майна. Також суд апеляційної інстанції установив і те, що позивач упродовж встановленого законом строку безперервно (з 1986 року до 2011 року) володів спірним майном. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції установив усі обставини, з якими закон пов'язує визнання права власності за набувальною давністю, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи касаційної скарги визнаються неспроможними, оскільки спростовуються обставинами встановленими апеляційним господарським судом та стосуються оцінки доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.11 у справі №5021/1576/2011 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Сумської філії - без задоволення.