Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2011 року по справі №48/380 (суддя Бойко Р.В.) провадження у справі в частині позовних вимог до приватного підприємства "Клімента" припинено; в задоволенні позовних вимог Заступника прокурора міста Києва до товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Аксіома" відмовлено повністю; в задоволенні позовних вимог Заступника прокурора міста Києва до товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Електротранс" відмовлено повністю; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду міста Києва від 26.08.2011р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2011 року по справі №48/380 (судді: Авдеєв П.В., Коршун Н.М., Куксов В.В.) апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишино без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2011р. по справі №48/380 залишено без змін.

Оскаржувані судові акти мотивовані тим, що відсутні підстави для визнання договорів недійсними, витребування майна та визнання права власності.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Заступник прокуратура міста Києва, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2011 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2011 року у справі №48/380 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В касаційній скарзі скаржник посилався на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Богдан-Електротранс" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2011 року залишити без змін.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.04.2008 року Київської міською державною адміністрацією було видано розпорядження № 586 (ra0586017-08) "Про затвердження результатів конкурсів із залучення інвесторів", зазначеним розпорядженням затверджено рішення постійнодіючої комісії по залученню інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва; визначено замовника, зокрема, Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київжитлоспецексплуатація" (далі - КП "Київжитлоспецексплуатація") та доручено Головному управлінню економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укласти відповідні інвестиційні договори з переможцем конкурсу та замовником будівництва.

У пункті 3 Додатку до розпорядження №586 (ra0586017-08) Київської міської державної адміністрації "Про затвердження результатів конкурсів із залучення інвесторів" визначено, що переможцем конкурсу з реконструкції нежилого будинку за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 86 А є ТОВ "Бізнес Аксіома".

Київською міською радою 28.08.2008 року було прийнято рішення №105/105 (ra0105023-08) "Про передачу нежилих будинків та нежилих приміщень комунальної власності у власність інвесторам", відповідно до якого нежилий будинок по вул. Володимирській, 86, літ А у м. Києві (об’єкт інвестування) передається у власність ТОВ "Бізнес Аксіома".

На виконання розпорядження №586 (ra0586017-08) Київської міської державної адміністрації "Про затвердження результатів конкурсів із залучення інвесторів" 28.08.2008 року між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головним управлінням комунальної власності м. Києва, комунальним підприємством "Київжитлоспецексплутація" та товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Аксіома" був укладений інвестиційний договір №049-13/і/80, за умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Аксіома" сплатило до міського бюджету: 221 262,00 грн. - на створення інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва; 3 210 000,00 грн. –компенсацію вартості об’єкту інвестування за набуття його у власність; 40 229,00 грн. –компенсацію витрат на проведення інвестиційного конкурсу.

05.12.2009 р. Головне управління комунальної власності м. Києва на виконання рішення №105/105 Київської міської ради (ra0105023-08) "Про передачу нежилих будинків та нежилих приміщень комунальної власності у власність інвесторам" та умов інвестиційного договору №049-13/і/80 передало у власність, а товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Аксіома" прийняло нежилий будинок по вул. Володимирській, 86, літ. А у м. Києві, про що складений акт приймання-передачі.

29.01.2010 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва було видано свідоцтво про право власності товариству з обмеженою відповідальністю "Бізнес Аксіома" на нежилий будинок площею 489,20 м2, який розташований в м. Київ по вул. Володимирська, 86 (літ.А).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 19.02.2010 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Аксіома" та приватним підприємством "Клімента" був укладений договір купівлі-продажу нежилого будинку, відповідно до якого нежилий будинок площею 489,20 м2 за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 86, літ. А, переходить у власність приватного підприємства "Клімента" за ціною 3 500 000,00 грн., про що був складений акт прийому-передачі нежилого будинку.

11.03.2010 року між приватним підприємством "Клімента" та товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Електротранс" був укладений договір купівлі-продажу нежилого будинку відповідно до якого нежилий будинок площею 489,20 м2 за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 86, літ. А, переходить у власність ТОВ "Богдан-Електротранс" за ціною 15 880 000,00 грн., про що був складений акт прийому-передачі нежилого будинку від 11.03.2010 року.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсними договорів, визнання права власності на спірне майно за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради та повернення майна.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власнику товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. (стаття 334 ЦК України).

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, можливість звернення до суду за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів пов'язується, як процесуальним так і матеріальним законом, з порушенням, оспорюванням, а також невизнанням цих прав іншими особами, виникненням у них сумнівів у належності, зокрема майна позивачеві, чим створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності.

Позивач, заявляючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, що розцінюються як невизнання чи оспорювання права власності.

В силу ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписом ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 330 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим, вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину за правилами реституції, може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. (Пленум Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. №9 (v0009700-09) ).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин господарські суди з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для скасування прийнятих судових актів колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.