( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs27030368) ) ( Додатково див. рішення господарського суду міста Києва (rs23705012) ) ( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs25622628) )

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія Маркет", змінене найменування товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант Алко", м.Звенигород Московської області, Російська Федерація

на рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2008

зі справи № 12/539

за позовом Асоціації малих та спільних підприємств у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "ДА-ЛВ", м.Донецьк

до відповідача-1 Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, м.Київ

до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант Алко", м.Звенигород Московської області, Російська Федерація

про визнання повністю недійсними в Україні міжнародних реєстрацій торговельних марок.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача – Глоби А.В., Пархомчук С.О.,

відповідача-1 – Лучка І.Ю.,

відповідача-2 – Шанченко О.М.

У серпні 2006 року позивач звернувся з позовом, згідно з яким просив: визнати міжнародні реєстрації від 19.08.2003 № 811365 та № 817635 словесних торговельних марок "Беленькая" та "Belenkaya", зареєстрованих на ім'я товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант Алко", повністю недійсними в Україні щодо усіх товарів 33 класу МКТП та зобов’язати відповідача-1 повідомити Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності про визнання зазначених міжнародних реєстрацій від 19.08.2003 № 811365 та № 817635 повністю недійсними в Україні, а також зобов’язати відповідача-1 опублікувати в офіційному бюлетені "Інтелектуальна власність" відомості про визнання цих же міжнародних реєстрацій недійсними в Україні; заборонити товариству з обмеженою відповідальністю "Діамант Алко" використовувати торговельні марки "Беленькая" та "Belenkaya" будь-якими способами та в будь-якій формі на території України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2008 у справі № 12/539 (суддя Прокопенко Л.В.) позов задоволено частково. Визнано міжнародні реєстрації від 19.08.2003 № 811365 на знак "БЕЛЕНЬКАЯ" та № 817635 на знак "Belenkaya" повністю недійсними в Україні. Зобов’язано відповідача-1 повідомити Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності про визнання міжнародних реєстрацій № 811365 та № 817635 на знаки повністю недійсними в Україні. Зобов’язано відповідача-1 опублікувати в офіційному бюлетені "Промислова власність" відомості про визнання міжнародних реєстрацій №№ 811365, 817635 на знаки повністю недійсними в Україні. В іншій частині, а саме в частині вимоги щодо заборони використовувати зазначені торговельні марки, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2011, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2012, прийнятою з урахуванням роз’яснень, що викладені в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 за №7 (v0007600-11) "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ", товариству з обмеженою відповідальністю "Діамант Алко" відмовлено в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного для подання апеляційної скарги строку та залишено її без розгляду у зв’язку з пропуском скаржником трьохмісячного строку на апеляційне оскарження, який є присічним і не може бути відновлений.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач-2 просить рішення місцевого господарського суду від 05.08.2008 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 125, 126 ГПК України. Крім того, скаржник зазначає, що господарським судом справу розглянуто за відсутністю відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце засідання суду.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів та прохання залишити без змін оскаржуване рішення господарського суду. Позивачем подано також клопотання про відкладення розгляду справи для додаткового ознайомлення з нею, яке не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до наявних у справі документів позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді в час достатній для вжиття відповідних заходів реагування.

Перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено місцевим судом, 15.03.2002 позивачем було подано заявку № 2002032105 на знак для товарів і послуг "БІЛЕНЬКА", згідно з якою відповідачем-1 видано свідоцтво України від 15.07.2004 № 41443 на знак для товарів і послуг "БІЛЕНЬКА" відносно товарів 32, 33 та 35 класів Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі –МКТП).

У цьому зв’язку судом першої інстанції також встановлено, що відповідач-2 є власником міжнародних реєстрацій від 19.08.2003 № 811365 на знак "БЕЛЕНЬКАЯ" та на знак № 817635 "Belenkaya", які зареєстровані відносно товарів 33 класу МКТП "горілка".

Задовольняючи позов у частині визнання недійсними міжнародних реєстрацій від 19.08.2003 № 811365 на знак "БЕЛЕНЬКАЯ" та № 817635 на знак "Belenkaya" в Україні, суд першої інстанції виходив з того, що обидва зареєстровані знаки не відповідали умовам надання правової охорони в Україні, оскільки відносно однорідних товарів 32 та 33 класів вони були схожими із знаком "БІЛЕНЬКА" до ступеня змішування.

Свої висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову в іншій частині суд мотивував тим, що позивач не подав доказів, які б підтверджували, що відповідач-2 використовував спірні позначення на території України.

З таким рішенням суду погодитись не можна.

Відповідно до статті 2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1965) (далі –Конвенція) кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов’язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3-6. Кожна Держава організовує Центральний Орган згідно із своїм правом.

Статтею 1 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" (далі –Закон) визначено, що відповідно до статті 2 Конвенції Центральним органом України є Міністерство юстиції України.

У відповідності до статті 6 Конвенції Центральний Орган запитуваної Держави або будь-який орган, який вона може призначити для цього, складає підтвердження відповідно до формуляра, доданого до цієї Конвенції (995_890) . У підтвердженні підтверджується факт вручення документа і зазначається спосіб, місце та дату вручення, а також особа, якій документ було вручено. Якщо документ не був вручений, в підтвердженні зазначаються причини, які перешкодили врученню. Запитуючий орган може вимагати, щоб підтвердження, яке було складене не Центральним Органом або судовим органом, було скріплено підписом представника одного з цих органів. Підтвердження направляється безпосередньо запитуючому органу.

Положеннями статті 2 Закону обумовлено, що згідно до статті 6 Конвенції органами, компетентними складати підтвердження про вручення документів, є Міністерство юстиції України та його територіальні управління юстиції.

Частиною першою статті 15 Конвенції регламентовано, що якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції (995_890) , і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що:

a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території,

b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією (995_890) , і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

Відповідно до розділу VI Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України і Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 N 1092/5/54 (z0573-08) (далі - Інструкція), передбачені певні особливості щодо виконання положень Конвенції з питань вручення судових документів за кордоном.

У відповідності до частин першої –третьої статті 5 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 компетентні суди та інші органи держав –учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов’язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування Сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав –учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо.

За змістом ст.22, частини другої статті 123 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) іноземні підприємства і організації мають процесуальні права і обов'язки нарівні з підприємствами і організаціями України. Зокрема, сторони мають право брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом (1798-12) .

Оскаржуючи зазначене рішення, відповідач-2 стверджує, що він жодного разу не був повідомлений не тільки про час та місце розгляду справи, але й про сам факт її існування в суді, а тому не мав і можливості реалізувати свої процесуальні права, забезпечити явку свого представника в судове засідання та подати свої заперечення проти позову. У цьому ж зв’язку відповідач-2 вказує на те, що ухвал суду про час і місце розгляду справи він не отримував, а також стверджує, що відповідна кореспонденція у встановленому законом порядку судом йому не направлялась.

Такі твердження відповідача-2 наявними матеріалами справи не спростовуються.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду від 23.08.2006 було прийнято позовну заяву Асоціації малих та спільних підприємств у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "ДА-ЛВ" до провадження та призначено її до слухання на 27.09.2006. У той же день, тобто 27.09.2006, у зв’язку з неявкою представника відповідача-2 та необхідністю витребування додаткових доказів, ухвалою суду розгляд справи було відкладено на 08.11.2006.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2006 за відсутності відповідача-2 розгляд справи було зупинено у зв’язку з призначенням судової експертизи стосовно об’єктів інтелектуальної власності та 11.04.2008 місцевим господарським судом провадження у справі було поновлено та призначено до слухання на 16.05.2008.

У подальшому розгляд справи було двічі відкладено за відсутності відповідача, а 05.08.2008 справа була розглянута судом по суті з прийняттям рішення також за відсутності цієї ж особи.

З наявних матеріалів справи також вбачається, що в них відсутні дані про вручення відповідачу-2, який є іноземним суб’єктом господарювання, судових та позасудових документів, які були б пов’язані із розглядом цієї справи, як у спосіб, що передбачений Конвенцією (995_890) так і у будь-який інший спосіб.

У цьому ж зв’язку наявна в матеріалах справи копія листа № 12/539 від 06.10.2006, якого було адресовано Міністерству юстиції України з пропозицією організувати вручення відповідачу-2 однієї лише копії ухвали суду від 27.09.2006 про відкладення розгляду справи, не може свідчити про зворотнє, тим більше, що дані про вручення зазначеного документа відповідачу або про вжиті для того заходи в матеріалах справи також відсутні, однак наявні дані про те, що ухвалу від 27.09.2006 про відкладення розгляду справи на 08.11.2006, а також адресований Міністерству юстиції України лист від 06.10.2006 № 12/539 суд направив адресату лише 01.11.2006, тобто в строк, явно недостатній для належного вручення судового документа за кордоном.

Наявний в матеріалах справи лист від 14.07.2008 № 12/539, який, у відповідності до статті 5 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, яка була підписана Україною 20.03.1992 та набула чинності для України 19.12.1992, було адресовано господарським судом міста Києва арбітражному суду міста Москви з пропозицією вручити відповідачу-2 копію ухвали суду від 01.07.2008 про відкладення розгляду справи на 05.08.2008, також не може свідчити про належне повідомлення відповідача-2 щодо часу розгляду справи, оскільки за наявними у справі даними цей лист та додані до нього документи був направлений адресату особисто позивачем 18.07.2008, отриманий адресатом 31.07.2008 та призначений ним до виконання вперше на 11.08.2008, в той час, як 05.08.2008 господарський суд розглянув справу по суті за відсутності як відповідача-2, так і будь-яких даних щодо вручення йому повідомлення про час розгляду справи.

Відповідно до застережень, викладених у пункті 6 Закону (2052-14) , якщо виконано всі умови, зазначені у частині другої статті 15 Конвенції, суддя, незалежно від положень частини першої статті 15 Конвенції, може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів.

Згідно ж з частиною другою статті 15 Конвенції суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:

a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією (995_890) ,

b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців,

c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Оскільки сукупність наведених обставин дає підстави вважати, що справу було розглянуто судом за відсутності відповідача-2, який не був повідомлений належним чином про час і місце засідання суду жодним з передбачених чинним законодавством способом та у строк достатній для здійснення захисту, а підстави для застосування судом першої інстанції положень, що передбачені частиною другою статті 15 Конвенції, були відсутні, враховуючи також вимоги пункту 2 частини другої ст. 111-10 ГПК України, суд доходить висновку про те, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

У ході такого розгляду суду належить врахувати наведене, у визначеному законом порядку забезпечити можливість участі відповідача-2 при розгляді справи, на підставі поданих, а за необхідності й додатково витребуваних доказів встановити фактичні обставини справи і в залежності від встановленого прийняти таке рішення, яке б знаходилось у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права.