Рішенням від 13.10.2011 господарського суду Волинської області (суддя Якушева І.О.) відмовлено в позові ТОВ "Мантрейд" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання повернути вантаж.

Рішення мотивоване тим, що відповідач правомірно на підставі ст. 594 Цивільного кодексу України притримує вантаж до виконання позивачем розрахунків.

Постановою від 27.12.2011 Рівненського апеляційного господарського суду (судді: Маціщук А.В. - головуючий, Петухов М.Г., Гулова А.Г.) рішення від 13.10.2011 господарського суду Волинської області скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 повернути ТОВ "Мантрейд" какао-шкарлупу в кількості 16,464 т вартістю 28 425,1 грн.

постанова мотивована тим, що відповідач всупереч ст. 595 Цивільного кодексу України не повідомив позивача про намір притримати вантаж, а тому останній неправомірно володіє майном позивача.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати, посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 594 Цивільного кодексу України,оскільки за заявкою на перевезення вантажу передбачено обов'язок ТОВ "Мантрейд" здійснити оплату вартості перевезення до розвантаження.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу.

Господарськими судами встановлено, що 17.09.2010 ТОВ "Мантрейд" направив відповідачу заявку на перевезення вантажу –какао-шкарлупи в кількості 15-17 тонн за маршрутом: м. Фербелін (Німеччина) –м. Рівне (Україна) –м. Харків (Україна). В заявці сторони обумовили місце розвантаження –м. Харків, вул. Каштанова, 29. Порядок оплати –до перевезення.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України (436-15) , главою 64 Цивільного кодексу України (435-15) , Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (995_234) , вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві (Швейцарія).

Відповідно частин 1 та 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

За змістом статтей 4, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Господарським судом першої інстанції встановлено, що 24.09.2010 згідно міжнародної товарно-транспортної накладної А №047869 какао-шкарлупу в кількості 16464 кг отримано до перевезення та завантажено у наданий відповідачем транспортний засіб у м. Фербелін (Німеччина).

В розділі 2 накладної зазначено, що одержувачем товару виступає ТОВ "Мантрейд" (33027 Україна,м. Рівне, вул. Новобармацька, 9).

Розділом 3 накладної місцем розвантаження визначено місто Рівне, Україна.

02.10.2010 вантаж прибув на митну територію України (Ягодинська митниця), а 07.10.2010 проведено розмитнення товару на Рівненській митниці.

Як встановлено господарським судом Волинської області вантаж прибув до міста Рівне за адресою вул. Новобармацька, 9, тобто, як зазначено в міжнародній товарно-транспортній накладній А №047869. ТОВ "Мантрейд" перевізного документа (товарно-транспортна накладна) на вантаж з м. Рівне до м. Харкова відповідачу не видавав, оплати за фактично надані послуги не провів.

У графі 24 "Вантаж одержав" міжнародної товарно-транспортної накладної А №047869 міститься відмітка про отримання товару посадової особи ТОВ "Мантрейд" та відтиск печатки зазначеного товариства.

Відповідно до статті 13 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів одержувач, який користується правами, наданими йому відповідно до пункту 1 цієї статті, здійснює платежі, зазначені як такі, що підлягають сплаті у вантажній накладній. У випадку виникнення спору з цього приводу, перевізник не зобов'язаний доставляти вантаж до надання одержувачем гарантій платежу.

Господарський суд встановив, що відповідач повідомляв ТОВ "Мантрейд" про те, що оскільки він не розрахувався за перевезення вантажу, то автомобіль розвантажуватись не буде (претензії № 303 від 13.10.2010 та № 456 від 31.01.2011).

Господарський суд дійшов висновку, що оскільки на даний час у ТОВ "Мантрейд" немає потреби в доставці вантажу до м. Харкова, то у позивача виник обов’язок оплатити відповідачу вартість перевезення із м. Фербелін (Німеччина) до м. Рівне (Україна).

Статтею 594 Цивільного кодексу України передбачено право кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків, притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання .

Особливістю притримання як способу забезпечення виконання зобов’язань є те, що кредитору надане право притримання безпосередньо законом і для його реалізації не потрібно домовленості боржника та кредитора.

Отже, господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що надані позивачем докази не підтверджують факт порушення перевізником вимог чинного законодавства щодо розвантаження вантажу, оскільки не відповідають обставинам справи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом дана неправильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова не відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підлягає скасуванню, а рішення господарського суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України