У травні 2005 року Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, фізичної особи - підприємця ОСОБА_9, просив усунути перешкоди у постійному користуванні земельною ділянкою 4,4765 га по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, шляхом розірвання договору оренди від 09.08.2006 року №340667100143.

У червні 2009 року від фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 надійшла зустрічна позовна заява до Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" про визнання частково нечинним рішення 29-ої сесії Харківської міської ради 5-го скликання "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 24.12.2008 року №356/08, яким надано відповідачу в постійне користування земельну ділянку площею 4,4765 га (а.с. 38-41, том 1).

У липні 2009 року надійшла позовна заява фізичної особи –підприємця ОСОБА_8 до Харківської міської ради, Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", де позивач просив визнати частково нечинним рішення 29-ої сесії Харківської міської ради 5-го скликання "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 24.12.2008 року №356/08 (пункт 135) (а.с. 85-90, том 1).

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.08.2010 року (головуючий Жельне С.Ч., судді Буракова А.М., Погорелова О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2010 року (головуючий Терещенко О.І., судді Білоконь Н.Д., Ільїн О.В.) провадження у справі в частині позовних вимог Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" припинено; в задоволенні зустрічного позову приватного підприємця ОСОБА_9 відмовлено; в позові приватного підприємця ОСОБА_8 до Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" відмовлено; позов приватного підприємця ОСОБА_8 до Харківської міської ради задоволено: визнано недійсним пункт 135 рішення ХХІХ сесії Харківської міської ради V скликання від 24.12.2008 року № 356/08 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким Національному технічному університетові "Харківський політехнічний інститут" надано в постійне користування земельну ділянку площею 4,4765га за рахунок земель житлової та громадської забудови по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (Київський район) для експлуатації та обслуговування житлового будинку, нежитлових будівель та гуртожитків.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.01.2011 року рішення господарського суду Харківської області від 26.08.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2010р. у справі № 53/141-09 скасовано в частині задоволення позову приватного підприємця ОСОБА_8 до Харківської міської ради про визнання недійсним пункту 135 рішення ХХІХ сесії Харківської міської ради V скликання від 24.12.2008р. № 356/08, а справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області. В решті рішення та постанову залишено без змін.

Суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено, чи перейшло до приватного підприємця ОСОБА_8 право на користування земельною ділянкою, на якій розташована відповідна будівля, та чи є приватний підприємець ОСОБА_8 землекористувачем відповідної земельної ділянки.

Під час перегляду справи судом першої інстанції предметом дослідження були лише обставини позову фізичної особи –підприємця ОСОБА_8 до Харківської міської ради, Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -2 –Міністерства освіти і науки України, за участю прокуратури міста Харкова про визнання частково недійсним рішення.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.07.2011 року (головуючий Яризько В.О., судді Прохоров С.А., Задорожна І.М.) позов задоволений, визнано недійсним пункт 135 рішення ХХІХ сесії Харківської міської ради V скликання від 24.12.2008 року № 356/08 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким Національному технічному університетові "Харківський політехнічний інститут" надано в постійне користування земельну ділянку площею 4,4765га за рахунок земель житлової та громадської забудови по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (Київський район) для експлуатації та обслуговування житлового будинку, нежитлових будівель та гуртожитків. В задоволенні позову Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" відмовлено.

Оскаржене рішення мотивоване тим, що спірним рішенням Харківської міської ради у користування Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" відведена земельна ділянка під частиною будівлі, що знаходитися у власності фізичної особи –підприємця ОСОБА_8, що є порушенням її прав як власника такого нерухомого майна.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.10.2011 року (головуючий Бондаренко В.П., судді Медуниця О.Є., Пелипенко Н.М.) рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2011 року скасоване, прийнято нове, яким у позові відмовлено з підстав відсутності доказів порушеного права позивача. Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що законом передбачено одержання погодження тільки суміжними власниками землі та землекористувачами, але не власниками нерухомого майна.

Не погодившись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, фізична особа –підприємець ОСОБА_8 звернулася з касаційною скаргою, просила скасувати оскаржену постанову, залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2011 року, посилаючись на неправильне застосування статі 377 Цивільного кодексу України (435-15) , статей 79, 120 Земельного кодексу України. Заявником касаційної скарги зазначено, що порушено саме його право власності, а не право землекористування, як помилково зазначено судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.02.2012 року справа призначена до розгляду на 22.02.2012 року.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 21.02.2012 року №03.07-05/133 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Попікова О.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.02.2012 року у зв’язку з неявкою позивача розгляд касаційної скарги був відкладений.

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.02.2012 року №03.07-05/155 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Прокопанич Г.К., судді Акулова Н.В., Попікова О.В.

Колегія суддів, вислухавши представників сторін, третьої особи, прокурора, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом спору є визнання частково недійсним рішення Харківської міської ради V скликання від 24.12.2008 року № 356/08 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким Національному технічному університетові "Харківський політехнічний інститут" надано в постійне користування земельну ділянку площею 4,4765га за рахунок земель житлової та громадської забудови по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (Київський район) для експлуатації та обслуговування житлового будинку, нежитлових будівель та гуртожитків.

Відповідно до частини 1 пункту 2 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Таким чином, необхідною умовою правильного вирішення цього спору є встановлення наявності або відсутності права позивача на земельну ділянку, що зазначена у рішення Харківської міської ради.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням XXVII сесії Харківської міської ради IV скликання від 24.11.2004 року №197/04 "Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особа" (пункт 1.15 додатку) (зі змінами внесеними рішенням XXXV Харківської міської ради IV скликання від 27.04.2005 року №87/05) надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут" площею орієнтовно 4,4 га по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, для експлуатації та обслуговування житлового будинку, нежитлових будівель та гуртожитків.

На підставі проекту землеустрою, розробленого товариством з обмеженою відповідальністю "Геодезична фірма СХМ", Харківська міська рада рішенням XXIX сесії V скликання "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 24.12.2008 року № 356/08 (пункт 135) надала "Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут" в постійне користування земельну ділянку площею 4,4765 га. за рахунок земель житлової та громадської забудови по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (Київський район) для експлуатації та обслуговування житлового будинку, нежитлових будівель та гуртожитків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа –підприємець ОСОБА_8 на підставі рішення господарського суду Харківської області від 16.03.2007 року у справі №40/120-07 (з урахування ухвали про виправлення описки від 26.03.2007 року) (а.с. 99-107, том 10), є власником нежитлової будівлі, літ. "Б-4", загальною площею 1027,1 кв.м, яка розташована на земельній ділянці по АДРЕСА_1, крім того, 27.03.2007 року позивач набув право власності на зазначену нежитлову будівлю, що підтверджується Витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №14039719 від 27.03.2007р. (реєстр № 18318522 № запису 6917 в книзі -1), який видано КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації".

У постанові Вищого господарського суду України від 10.01.2011 року зазначено, що господарським судом не досліджено питання, чи перейшло до приватного підприємця ОСОБА_8 право на користування земельною ділянкою, на якій розташована її будівля, та чи є приватний підприємець ОСОБА_8 землекористувачем відповідної земельної ділянки. Саме з цих підстав судом касаційної інстанції справу в частині позову приватного підприємця ОСОБА_8 було направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи позивач фізична особа –підприємець ОСОБА_8 надала письмові пояснення до позовної заяви, де зазначила, що оскаржуваним рішенням міської ради порушуються її права власності на нежитлову будівлю загальною площею 1027,1 кв.м, яка розташована на земельній ділянці по АДРЕСА_1, оскільки дана будівля взагалі відсутня на графічних матералах проекту землеустрою (Плані земельної ділянки з Актом погодження меж), а відтак, вона була позбавлена права брати участь у погодженні меж земельної ділянки. На стадії розробки землевпорядної документації, межі земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно позивача, визначені відповідачем у проекті землеустрою таким чином, що порушують її права, що межі земельної ділянки, яка надана оскаржуваним рішенням відповідача третій особі, визначені таким чином, що перетинаються з нежитловою будівлею позивача.

Відповідно до пункту 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", у застосуванні положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

До відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття радою рішення) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Однак, перехід права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна не тягне за собою автоматичного переходу права на земельну ділянку, на якій розташована будівля (споруда).

Крім того, пунктом 2.10 вищенаведеної постанови Пленуму передбачено, що у вирішенні спорів щодо переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 ЦК, статей 116, 123, 124, 126 ЗК.

Статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття рішення) передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Стаття 126 Земельного кодексу України містить перелік документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідно до якої право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що згідно інформації ДП "Центр державного земельного кадастру" Харківської регіональної філії від 26.04.2010р. № 01/38/29 станом на 22.04.2010 року згідно книг реєстрації державних актів на право власності на землю громадян, юридичних осіб та договорів оренди постійного та тимчасового користування землею по м. Харкову за період 1995р- 2010р. за фізичною особою –підприємцем ОСОБА_8 право на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 у Державному реєстрі земель не зареєстровано, зареєстровано договір оренди за ППФ"Антей", площа 0.0228га, термін дії договору до 01.04.2007 року, на період будівництва.

З акту обстеження земельної ділянки №195/10 (а.с. 43, том 8) вбачається, що право користування земельною ділянкою ОСОБА_8 не оформлено.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, що відносно позивача відсутні докази набуття ним права на спірну земельну ділянку площею 0,0288га за зазначеною вище адресою в порядку передбаченому вказаними нормами закону є правомірним.

Доводи заявника касаційної скарги, що її права як власника нерухомого майна є порушеними, оскільки з нею не погоджено межі земельної ділянки, відведеної Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут" є помилковими з огляду на те, вона не є землекористувачем в розумінні вимог статей 120, 123, 125, 126 Земельного кодексу України, оскільки таке погодження передбачене лише з суміжними землекористувачами а не суміжними власниками нерухомого майна.

Тобто, до часу отримання фізичною особою –підприємцем ОСОБА_8 документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, на якій знаходитися її нерухоме майно та його державної реєстрації, відповідне право позивача не є порушеним.

Таким чином, Харківська міська рада рішенням від 24.12.2008 року № 356/08 розпорядилась земельною ділянкою, стосовно якої у позивача відсутнє право користування на час ухвалення останнього.

Касаційна інстанція згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи заявника касаційної скарги про неодноразові звернення до Харківської міської ради з повідомленнями про загрозу порушення її прав як власника нерухомого майна також є неспроможними, оскільки оскаржене рішення ради стосується користування земельною ділянкою, а не користування нерухомим майном.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування оскарженої постанови відсутні.