Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши

за участю представників сторін:

позивача – ОСОБА_1. дов. від 27.02.2012 р.,

відповідача – ОСОБА_2. дов. від 01.02.2012 р.,

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.10.2011 р. (суддя –Чумаченко С.А.) у задоволені позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 р. (судді –Рибіна С.А., Гоголь Ю.М., Плут В.М.) рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.10.2011 р. скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Порт" на користь Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю 8 753,36 грн., з яких: 8 415,36 грн. –основний борг, 102 грн. –державне мито та 236 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Фоззі-Порт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу доводами про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між Спільним українсько-німецьким підприємством "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Порт" здійснювалась поставка товару на загальну суму 146 102,90 грн., що підтверджено накладними: № № 3У000454 від 13.01.2007, 3У000471 від 13.01.2007; 3У000472 від 13.01.2007, 3У001023 від 23.01.2007, 3У001067 від 24.01.2007, 3У001958 від 07.02.2007, 3У002707 від 20.02.2007, 3У003216 від 28.02.2007, 3У006057 від 18.04.2007, 3У006249 від 18.04.2007, 3У008246 від 23.05.2007, 3У009858 від 05.06.2007, 3У009610 від 14.06.2007, 3У010027 від 20.06.2007, 3У012175 від 26.07.2007, 3У012572 від 01.08.2007, 3У012946 від 07.08.2007, 3У012949 від 07.08.2007, 3У012947 від 07.08.2007, 3У013308 від 13.08.2007, 3У013923 від 21.08.2007, 3У015166 від 10.09.2007, 3У015173 від 10.09.2007, 8У001192 від 24.04.2009.

Відповідач повернув позивачу товар згідно видаткових накладних про повернення товару на суму 36 553,99 грн. та розрахувався за отриманий товар

частково на суму 101 133,55 грн.

Позивач 29.03.2010 р. звернувся до відповідача з листом, в якому просив здійснити протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання даної вимоги оплату заборгованості за товар в розмірі 8 415,36 грн., який отриманий був відповідачем 06.04.2011 р. та залишений без відповіді.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду про стягнення 8 415,36 грн. –основного боргу.

Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки, на думку суду, право пред'явити вимогу про оплату за поставлений товар у позивача виникло у 2007 році, і, строк позовної давності згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України, сплив 11 вересня 2010 року.

Разом з цим, апеляційний господарський суд дійшов протилежних висновків.

На думку апеляційного господарського суду до даних відносин підлягає застосуванню ч. 2 статті 530 ЦК України, а відтак відсутні підстави вважати, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.

Колегією суду апеляційної інстанції відзначено, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу 30.03.2010 р., дана вимога була отримана відповідачем 06.04.2010 р., тому строк виконання зобов’язань зі сплати боргу настав у відповідача - 14.04.2010 р.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі - продажу, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар.

У зв'язку з чим, покупець (відповідач у даному випадку) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, чого, як встановили суди, зроблено не було. Тобто, накладні, за якими відповідач отримав товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковим твердження апеляційного господарського суду про те, що обов'язок відповідача оплатити отриманий ним товар, виникає лише після звернення позивача, як продавця, з вимогою про виконання зобов'язання –здійснити оплату товару, та отримання даної вимоги відповідачем, посилаючись при цьому на положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 ЦК України (435-15) "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права –ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання . Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що право пред'явити вимогу про оплату переданого товару у позивача виникло у 2007 році, а тому строк позовної давності згідно з приписами ч. 5 ст. 261 ЦК України для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у позивача закінчився 11 вересня 2010 року.

Натомість, апеляційний господарський суд дійшов у своїй постанові до помилкових висновків.

В зв'язку з цим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України) та положення п. 6 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України (1798-12) , колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення місцевого господарського суду залишенню в силі.

Вищим господарським судом здійснено розподіл господарських витрат відповідно до ст. 49 ГПК України.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Порт" задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 року у справі № 5002-8/481-2011 скасувати, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.10.2011 року у справі № 5002-8/481-2011 залишити в силі.

Стягнути з Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Порт" 707,75 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.