Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка I.A. - головуючого,

Акулової Н.В.,

Владимиренко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні

скарги Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"

та Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 грудня 2011 року

у справі № 25/7

господарського суду Донецькій області

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"

про стягнення 732998147,45 грн.

за участю представників

позивача – Овчарук О.О.

відповідача – Демидас Д.А., Бруль А.С.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" про стягнення 516991017,59 грн., з яких: основний борг за поставлений газ у сумі 1444522,03 грн., 3% річних –946722,47 грн.

У процесі розгляду справи позивач, у порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача заборгованість за спожитий протягом січня –грудня 2010р. природний газ у сумі 721419373,99 грн., пеню – 3808392,23грн., інфляційні – 5529903,32грн. та 3% річних у сумі 2240477,91 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18 березня 2011 року у справі №25/7 позовні вимоги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" 82610834,22 грн., з яких 74840452,99 грн. –заборгованість за спожитий протягом січня –грудня 2010 року природний газ, 5529903,32 грн. –індекс інфляції, 2240477,91 –3% річних та судові витрати. В частині стягнення основного боргу у сумі 646578921,00 грн. провадження у справі припинено за відсутності предмету спору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26 грудня 2011 року у справі №25/7 рішення господарського суду Донецької області від 18.03.2011р. скасовано частково, позовні вимоги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення пені задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" основний борг у сумі 74840452,99 грн., інфляційні нарахування –5529903,32 грн., 3% річних у сумі 2240477,91 грн., пеню –380839,22 грн. та судові витрати, сплачені позивачем за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вище зазначеними рішеннями, публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2011р. та рішення господарського суду Донецької області від 18.03.2011р. та припинити провадження у справі.

Однак 21.02.2012 р. публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол" уточнивши вимоги касаційної скарги, просить скасувати вище зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" також звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2011р. та рішення господарського суду Донецької області від 18.03.2011р. у справі №25/7 в частині відмови у задоволенні пені та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в частині стягнення пені задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог заявники касаційних скарг посилаються на те, що при винесенні рішень судами попередніх інстанцій були неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" підлягає частковому задоволенню, а скарга публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" - задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.12.2009р. між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерного компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та відкритим акціонерним товариством "Концерн Стирол", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол" (покупець) був укладений договір поставки природного газу № 06/09-2052, відповідно до ст.2 якого постачальник зобов’язався передати у власність покупцю, а покупець зобов’язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, узгодженому у договорі.

Згідно п. п. 4.2., 4.4. договору право власності на газ переходить від Постачальника до Покупця у пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов’язану з правом власності на газ.

Приймання-передача газу, поставленого Постачальником Покупцю у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість.

Сторонами були підписані додаткові угоди № 1 від 10.03.2010р., № 3 від 31.05.2010р. з протоколом розбіжностей від 22.06.2010р., № 4 від 01.06.2010р., № 5 від 25.06.2010р., №6/1 від 20.07.2010р., № 6 від 21.07.2010р., № 7 від 06.08.2010р., відповідно до яких внесено доповнення та зміни до основного договору.

У відповідності з п. 6.1. договору остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10-го числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

На виконання умов зазначеного договору позивач протягом періоду січень 2010р. –грудень 2010р. передав відповідачу природний газ.

У матеріалах справи наявні акти прийому-передачі природного газу від 31.01.2010р. за січень 2010 року, від 28.02.2010 р. за лютий 2010 року, від 31.03.2010р. за березень 2010 року, від 30.06.2010 р. за червень 2010 року, від 31.07.2010 р. за липень 2010 року, від 31.08.2010р. за серпень 2010 року, від 30.09.2010 р. за вересень 2010 року, від 31.10.2010 р. за жовтень 2010 року, від 30.11.2010 р. за листопад 2010 року, від 06.12.2010 р. та від 31.12.2010 р. за грудень 2010 року.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Договір № 06/09-2052, укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, особливості укладення, зміни та виконання якого врегульовані у ст. 712 Цивільного кодексу України та загальних положеннях статей Цивільного кодексу України (435-15) , які регулюють правовідносини, що виникають на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 692 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково виконав зобов'язання з оплати поставленого позивачем природного газу, оплативши 646578921,00 грн. Тому суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що провадження у справі у частині стягнення основної суми заборгованості у сумі 646578921,00 грн. підлягає припиненню відповідно до п.п. 1.1. ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Порушення зобов'язання згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 7.2. договору № 06/09-2052 сторони встановили, що у разі невиконання відповідачем умов п.6.1. договору, останній зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Тому колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що нарахування та розмір пені, встановлений сторонами, відповідають умовам договору та вище зазначеним приписам чинного в Україні законодавства.

Однак відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Дане положення кореспондується також з п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, яким визначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто нормами чинного в Україні законодавства встановлено, що зменшуючи розмір штрафних санкцій, суд повинен встановити та дослідити у сукупності такі обставини як: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Однак з матеріалів справи вбачається, що вирішуючи спір на підставі наданих сторонами доказів, господарські суди попередніх інстанцій надали правову оцінку лише фінансовому стану відповідача, що з огляду на вищезазначені норми законодавства не є безумовною та винятковою підставою для зменшення розміру пені, та не досліджували поважність причин неналежного виконання зобов'язань відповідачем, а також фінансове становище та інтереси позивача

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996р. №02-5/422 (v_422800-96) "Про судове рішення" та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи у касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" задовольнити.

2. Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 грудня 2011 року та рішення господарського суду Донецької області від 18 березня 2011 року скасувати.

3. Справу №25/7 направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.