Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" про стягнення 13 000 тонн зерна кукурудзи врожаю 2008 року, середньою вологістю 13%, середньою зерновою домішкою 10% та середньою сміттєвою домішкою 2%.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.01.2011р. (суддя Тимошенко К.В.) у справі №21/276 позов товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" на користь позивача 13000 тонн зерна кукурудзи 2008 року, середньою вологістю 13%, середньою зерновою домішкою 10% та середньою сміттєвою домішкою 2%, 25500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 263 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2011р. (судді: Шевель О.В., Бородіна Л.І., Лазіка В.В.) рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2011р. скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству "НІБУЛОН" у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вище зазначеною постановою Харківського апеляційного господарського суду, товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2011р. у справі №21/276, та залишити без змін рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2011р.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що при винесенні постанови судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 28.11.2008 р. на зерновому складі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро", на виконання договору поставки №1224/2008 від 28.11.2008р. та додатків №1 від 28.11.2008р. і №2 від 01.12.2008р. до цього договору, відбулося переоформлення зерна кукурудзи врожаю 2008 року загальною фізичною вагою 13000 тонн (загальною заліковою вагою 13 000,00 тонн), середньою вологістю 13%, середньою зерновою домішкою 10% та середньою сміттєвою домішкою 2% від попереднього власника –товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Інтер-Агро", товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству "НІБУЛОН", що підтверджується:

- складською квитанцією №342 від 28.11.2008р. (бланк серії АС №746277) на кукурудзу фізичною вагою 5 000,00 тонн, заліковою вагою 5 000,00 тонн;

- складською квитанцією №346 від 01.12.2008р. (бланк серії АС №746279) на кукурудзу фізичною вагою 8 000,00 тонн, заліковою загою 8 000,00 тонн.

Відповідно до складських квитанцій строк зберігання кукурудзи зерновим складом визначено моментом пред’явлення власником вимоги про його повернення –"до запиту".

29.05.2009р. товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" пред’явило товариству з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" вимогу за вих. №4600/1-3 з якої вбачається, що на підставі ст.ст. 525, 526, 530, 593, 957 Цивільного кодексу України, ст. 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", п. 6.1.10 Технічного регламенту зернового складу, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України, від 15.06.2004р. №228 (z0835-04) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.07.2004 р. за №835/9434 (z0835-04) , та договору №1/10/2008/1 на надання послуг по сушці, очистці, зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції від 01.10.2008 р. товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" вимагало від відповідача відвантажити залізничним транспортом зерно кукурудзи в кількості 16022,5 тонн власності товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН", що прийняте товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" на зберігання згідно складських квитанцій на зерно №341 від 27.11.2008р., №346 від 01.12.2008 р. та №342 від 28.11.2008 р. З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що зазначена вимога була отримана ним 09.06.2009р.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини сторін, зокрема зобов’язання відповідача по зберіганню 13000 тонн кукурудзи, виникли на підставі складських квитанцій, в яких строк зберігання кукурудзи зерновим складом визначено моментом пред’явлення власником вимоги про його "повернення –до запиту". Оскільки відповідач свої зобов’язання з поверненню зерна, переданого позивачем на зберігання, не виконав, він порушив ст.ст. 530, 949 Цивільного кодексу України. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що складські квитанції №342 від 28.11.2008р. та №346 від 01.12.2008р. є підтвердженням того, що між сторонами виникли зобов'язання за договором складського зберігання зерна відповідно до ст.ст. 956- 966 Цивільного кодексу та норм Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 04.07.2002р. № 37-IV (37-15) , а тому товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" неправомірно ухилилось від повернення зерна позивачеві на вимогу останнього та утримує кукурудзу безпідставно, що й стало підставою для задоволення позовних вимог. Однак колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 01.10.2008р. між товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "НІБУЛОН" та товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" було укладено договір №1/10/2008/1 на надання послуг по сушці, очистці, зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції.

Згідно п. 1.1 зазначеного договору товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" (заготівельник) зобов’язалось надати послуги товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству "НІБУЛОН" (підприємство) з приймання кукурудзи, доведенню її до базових кондицій по сміттєвій домішці і вологості, збереженню та відвантаженню на залізничний або автомобільний транспорт за вимогою підприємства.

Порядок розрахунків та розцінки за надані заготівельником (відповідачем по справі) послуги з приймання, сушки, очистки, зберігання та відвантаження, а також переоформлення продукції сторони погодили у пункті 4 договору №1/10/2008/1 від 01.10.2008 р.

Пунктом 8 договору сторони встановили, що договір набирає чинності з моменту надходження кукурудзи на зберігання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто сторони мають можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, за умови, що вони не будуть суперечити законодавству.

Договір №1/10/2008/1 на надання послуг по сушці, очистці, зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції від 01.10.2008р. за змістом є договором про надання послуг, який включає в себе елементи договору зберігання. Однак договір №1/10/2008/1 не є договором складського зберігання зерна, з притаманними йому ознаками та особливостями укладення і виконання, передбаченими Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (37-15) та параграфом 2 Глави 66 Цивільного кодексу України (435-15) .

Пунктом 2.7.3 договору №1/10/2008/1 передбачено, що під час приймання кукурудзи товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" зобов'язується виписувати товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству "НІБУЛОН" складську квитанцію.

Пунктом 24 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що складські документи на зерно –це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його власникові такого документа. Відповідно до ч. 1 ст. 37 зазначеного закону передбачено, що складськими документами є: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складська квитанція. Цей перелік є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Форми складських документів на зерно затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 р. № 510 "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" (510а-2003-п) , яка прийнята на виконання Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (37-15) , де в п.6 вказано, що бланки складських документів є бланками суворої звітності, виготовлення, отримання, доставка, облік, зберігання, видача, списання яких проводяться згідно з законодавством.

Додатком 3 до зазначеної постанови, затверджено форму складської квитанції та її обов’язкові реквізити, одним з яких є підстава видачі складської квитанції –інформація про договір складського зберігання зерна. У складських квитанціях №342 від 28.11.2008р. та №346 від 01.12.2008р. відсутні будь-які посилання на договір складського зерна як на підставу видачі таких складських квитанцій. У матеріалах справи відсутні інші документи, які б свідчили про видачу зазначених складських квитанцій саме на виконання договору складського зберігання зерна. За таких умов, висновки суду першої інстанції про те, що складські квитанції №342 і №346 видані на підставі договору складського зберігання є передчасними та необгрунтованими. Крім того, з огляду на те, що спірні складські квитанції видавались не на виконання договору складського зберігання зерна, у відповідача не виникло обов'язку з повернення переданого на зберігання зерна за першою вимогою його власника.

З аналізу вимоги позивача від 29.05.2009р. вих.№4600/1-3, яка міститься в матеріалах справи вбачається, що останній як на підставу вимог про повернення зерна, переданого на зберігання посилається саме на договір №1/10/2008/1 на надання послуг по сушці, очистці, зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції від 01.10.2008р. За таких умов, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що 13000 тонн спірного зерна кукурудзи були передані позивачем на зерновий склад відповідача після підписання сторонами зазначеного договору, під час його дії та на його виконання. Тобто між сторонами мають місце договірні правовідносини, що виникли з договору №1/10/2008/1, умовами якого визначено у тому числі і умови відпуску продукції і зберігання заготівельником –відповідачем по справі (п.4.5, 5 договору). Тому Харківським апеляційним господарським судом правомірно визначено природу даних правовідносин, як таких, що пов'язані зі зберіганням, однак виникли на підставі договору на надання послуг по сушці, очистці, зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції, укладення якого підтверджено наявними в матеріалах справи документами. Пунктом 6.2. договору "1/10/2008/10 сторони погодили право відповідача притримати отримане на зберігання зерно, при наявності заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" до повного її погашення.

З огляду на вище зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у господарського суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 13000 тонн кукурудзи на підставі ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази. Ці обмеження обумовлюються метою касаційного перегляду, яка полягає в перевірці застосування норм матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судом апеляційної інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.