У грудні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Учбово-спортивний комерційний клуб "Україно" (надалі –ТОВ "УСКК "Україно") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання поновленим на строк до 22.07.2024 р. договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 01.04.1994 р., кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:040:013 загальною площею 39740 кв.м., що знаходиться в Дніпровському районі, квартал № 65 Дніпровського лісництва, вул. Труханівська, 40, укладений між Київською міською радою та ТОВ "УСКК "Україно", на умовах, що визначені договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 01.04.1994 р.; про визнання укладеною додаткової угоди до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 01.04.1994 р. в редакції, що додається.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.02.2010 р. (суддя Чеберяк П.П.) позов ТОВ "УСКК "Україно" задоволено повністю: визнано укладеною додаткову угоду до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 01.04.1994 р. в редакції, що додається.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011 р. (судді: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В., Суховий В.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2010 р. скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "УСКК "Україно" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про її скасування.

Скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статі 33 Закону України "Про оренду землі" (161-14) , статей 179, 187, 188 Господарського кодексу України, статей 4, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення прокурора, представників Державного агентства земельних ресурсів, позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Київської міської Ради народних депутатів від 28.10.1993 р. за № 4-а між ТОВ "УСКК "Україно" (позивачем) та Київською міською радою (відповідачем) було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 01.04.1994 р., який було зареєстровано у книзі договорів на право тимчасового користування землею 22.07.1994 р. за № 1.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. договору відповідач надав, а позивач прийняв в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 39740 кв.м. в тому числі за рахунок земель Дніпровського лісництва Дарницького лісопаркового господарства згідно з планом землекористування. Земельна ділянка надається на умовах оренди строком на 15 років для розміщення водно-спортивної бази.

Господарськими судами також встановлено, що 22.06.2009 р. позивач звернувся до відповідача з листом-зверненням № 21, в якому просив поновити договір на тих самих умовах, які були передбачені договором, та внести зміни до договору щодо продовження строку його дії. Жодних заперечень щодо поновлення договору відповідач не заявляв.

Судове рішення в даній справі, прийняте місцевим господарським судом вмотивовано посиланням на норми статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент розгляду справи) відповідно до якої у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд, зазначив, що нормами законодавства України, чинними на момент прийняття рішення місцевим господарським судом, поновлення договору оренди землі мало відбуватися шляхом прийняття рішення компетентним органом, у зв'язку із чим, зобов'язання ради укласти договір оренди чи продовжити його дію є порушенням встановленої приписами законодавства України виключної компетенції ради.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із правовою позицією апеляційного господарського суду щодо визначення способів та механізмів захисту порушеного права з огляду на норми законодавства України, чинні на момент надання такого захисту, тобто на момент прийняття рішення у справі.

Відповідно до приписів статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Отже, оскільки за змістом статті 33 Закону України "Про оренду землі" на момент апеляційного перегляду справи та на цей час підписання додаткової угоди, яка має оформлювати факт поновлення договору, є обов’язковим, то до відносин щодо її підписання підлягають застосуванню спеціальні норми ГК України (436-15) щодо порядку обов’язкового укладення чи зміни договорів.

За змістом статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Крім того, відповідно до частин 4, 5 статті 188 ГК України у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

При цьому, у вирішенні спору про внесення змін до договору зацікавлена сторона повинна ставити перед судом питання про внесення змін до договору, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни. Оскільки, відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договір є домовленістю двох або більше сторін, зобов'язання в судовому порядку другої сторони за договором внести до нього зміни позбавлено правового сенсу і не сприяє реальному захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Крім того, як передбачено нормами статті 84 ГПК України, у спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення зазначаються умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Відтак, нормами законодавства України, чинного на момент розгляду справи апеляційним господарським судом, була прямо встановлена обов'язковість оформлення додаткової угоди до договору оренди землі для оформлення факту поновлення договору (ст. 33 Закону України "Про оренду землі") та передбачалася можливість укладення правочинів про зміну договору за рішенням суду (ст.ст. 187, 188 ГК України). У зв'язку із цим, висновки апеляційного господарського суду про неможливість оформлення факту поновлення договору шляхом укладення додаткової угоди до договору за рішенням суду на момент повторного розгляду справи є необґрунтованими.

Відповідно до статті 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому, як зазначено у пункті 4 рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2001 від 05.04.2001 р. (v003p710-01) , Конституція України (254к/96-ВР) закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина 1 статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки в силу приписів частини 5 статті 85 ГПК України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом, то правовідносини щодо поновлення договору не закінчилися на момент здійснення апеляційного провадження у справі.

За таких обставин, з огляду на наведені законодавчі приписи, розглядаючи справу Київський апеляційний господарський суд мав з'ясувати способи та механізм захисту порушеного права ТОВ "УСКК "Україно" згідно норм законодавства України, чинного на момент апеляційного перегляду справи.

В свою чергу, на момент перегляду справи апеляційним господарським судом було змінено нормативно-правове регулювання спірних матеріальних правовідносин в цій частині. Зокрема, відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції від 17.02.2011 р. у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Таким чином, оскільки відповідач протягом місяця після закінчення строку дії договору не направив позивачу у передбачений законом спосіб письмове заперечення проти поновлення договору, то у позивача виникло право на поновлення (продовження строку дії) договору. Це право не було реалізовано позивачем внаслідок бездіяльності відповідача, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду за захистом свого права. При цьому, відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним господарським судом, за відсутності заперечень орендодавця договір оренди землі є поновленим без необхідності прийняття відповідного рішення орендодавцем.

У зв'язку із цим, вирішуючи питання про захист порушеного права позивача та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин приписи статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції від 17.02.2011 р., внаслідок чого дійшов безпідставного висновку щодо необхідності прийняття Київською міською радою відповідного рішення для поновлення договору.

Крім того, колегія суддів не погоджується із висновками апеляційного господарського суду про те, що рішенням місцевого господарського суду у даній справі було укладено договір на більший строк (30 років), ніж це було передбачено первісним договором (15 років), з огляду на наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, договір набрав чинності 22.07.1994 р. та діяв до 22.07.2009 р. При цьому, господарськими судами у даній справі розглядалося питання поновлення договору до 22.07.2024 р. Отже, приймаючи рішення у даній справі господарський суд першої інстанції не збільшував строк оренди на 30 років, а встановив строк оренди тривалістю 30 років з моменту набрання чинності договором з 22.07.1994 р. Відтак, поновлення договору відбулося саме на строк, первісно передбачений цим договором, тобто на 15 років.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 11110 ГПК України (1798-12) підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.