Прокурор м. Луганська в інтересах держави в особі Луганської міської ради звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Все для шиття" про стягнення заборгованості в сумі 34284,61 грн. по внесенню орендної плати за оренду земельної ділянки, яка передана відповідачу в оренду за договором від 15.02.2002р. (державна реєстрація від 14.03.2002р. № 3986), та пені в сумі 678,73 грн. за прострочення платежів.

Рішенням господарського суду Луганської області від 09.08.2011р. у справі № 18/82/2011 позов задоволено повністю.

Вказане рішення мотивоване порушенням відповідачем умов договору оренди укладеного між Виконавчим комітетом Луганської міської ради та ТОВ "Торгівельний дім "Все для шиття" від 15.02.2002р. щодо сплати орендних платежів, з посиланням на ст. 144 Конституції України, ст. 21 Закону України "Про оренду землі", п. 274.1. ст. 274, п. 129.4 ст. 129 Податкового кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, 526 Цивільного кодексу України (435-15) та умови зазначеного договору оренди від 15.02.2002р.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2011р. рішення господарського суду Луганської області від 09.08.2011р. у справі № 18/82/2011 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вказана постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, - що рішенням суду першої та апеляційної інстанції визнано недійсним з моменту укладення п.2.4 договору оренди землі від 15.02.2002р., укладеного між Виконавчим комітетом Луганської міської ради та ТОВ "Торгівельний дім "Все для шиття"; - рішенням Луганської міської ради від 28.12.2007 №28/10 підвищена грошова оцінка земельної ділянки, однак сторони договору оренди від 15.02.2002р. в порушення ст. 188 ГК України не вносили відповідні зміни щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки в зв’язку з чим проведений позивачем розрахунок річної орендної плати судом апеляційної інстанції визнано неправомірним.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції з даної справи, заступник прокурора Луганської області звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи скаргу, порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Луганська міська рада, також, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції з даної справи, звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи скаргу, тим, що постанова суду апеляційної інстанції була прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник зазначає, що згідно умов договору оренди від 15.02.2002р. орендна плата повинна розраховуватись з урахуванням земельного податку який діє в даний час, оскільки в договорі не міститься посилань щодо розрахунку земельного податку з урахуванням нормативної грошової оцінки зазначеної у п. 2.9 договору. Скаржник також вказує на порушення судом апеляційної інстанції ст. 632, 654 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про оренду землі", ст. 18 Закону України "Про оцінку земель", п.268.2 ст. 286 Податкового кодексу України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційні скарги задовольнити частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2002р. між Виконавчим комітетом Луганської міської ради (орендодавець) та ТОВ "Торгівельний дім "Все для шиття" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 14.03.2002 р. №3986) (далі –договір оренди), за умовами якого орендодавець надав орендарю в оренду строком до 19.12.2050 р. земельну ділянку площею 0,0798 га (в м. Луганську, вулиця Шелкового, біля будинку №1) для будівництва та розміщення офісу.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи слідує, що відповідач за період: січень –грудень 2009 р. (12 місяців) плату за оренду земельної ділянки не вносив, його борг за розрахунками позивача склав 34284,61 грн. з урахуванням збільшення грошової оцінки орендованої земельної ділянки.

Як зазначалося рішенням суду першої інстанції позов задоволено, а постановою суду апеляційної інстанції в позові відмовлено.

Розглядаючи касаційну скаргу та перевіряючи юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом 1-ї і 2-ї інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 1115, 1117 ГПК України, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Оскаржувана постанова цим вимогам не відповідає.

Згідно ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату.

За визначенням ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до п.2.2. договору оренди орендна плата за земельну ділянку сплачується орендарем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця шляхом перерахування коштів на рахунок місцевого бюджету.

Як зазначалось вище, господарським судом попередніх інстанцій встановлено наявність заборгованості відповідача по орендній платі за період: січень –грудень 2009 р. (12 місяців), протягом яких орендар орендну плату не сплачував взагалі, а ні за старими, а ні за новими ставками земельного податку, з огляду на що висновки апеляційного господарського суду про відмову в позові в повному обсязі свідчать про наявність невирішеного господарського спору з даної справи.

Окрім цього колегія звертає увагу на таке.

Відповідно до п. 2.1. договору оренди орендна плата встановлюється у грошовій формі і сплачується у розмірі земельного податку з коефіцієнтом 2,5.

Розмір орендної плати розраховується орендарем самостійно з урахуванням індексації грошової оцінки земельної ділянки, яка здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України (п. 2.3. договору).

Згідно ст. 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Судами встановлено, що рішенням Луганської міської ради від 28.12.2007р. № 28/10 була встановлена нова нормативна грошова оцінка земель м. Луганська в розмірі 17202798,73 грн.

Відповідно до п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Наведені умови договору оренди та норми матеріального права щодо нарахування орендної плати судом апеляційної інстанції залишені поза увагою та дослідженням, як і те, яким чином визнання в судовому порядку частково недійсним п. 2.4 договору оренди землі від 15.02.2002р. впливає на обов’язок орендаря відповідно до умов договору та вимог закону самостійно здійснювати розрахунок орендної плати у розмірі земельного податку з коефіцієнтом 2,5, складовою якого є змінна величина, а саме нормативна грошова оцінка землі, що встановлена рішенням власника цієї землі, яке в свою чергу за статтею 144 Конституції України є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Таким чином, у разі прийняття відповідним органом рішення про зміну нормативної грошової оцінки землі, що використовується для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку, доказів чого матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, колегія вважає, що апеляційним господарським судом не встановлено усю сукупність обставин, які мають значення для справи, не з'ясовано дійсні правовідносини сторін та не застосовано законодавство, яке регулює спірні правовідносини, отже і оскаржувану постанову не можна визнати законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню, а справа - передачі на перегляд до суду 2-ї інстанції.