Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 20.01.2012 року у зв’язку з перебуванням на лікарняному судді Капацин Н.В., керуючись ч. 4 ст. 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п. 1 рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 15.12.2010 № 12 та п. 1 наказу Голови Вищого господарського суду України від 17.12.2010 № 56, призначено колегію суддів Вищого господарського суду України в такому складі: суддя Грек Б.М. –головуючий, судді Бернацька Ж.О., Кривда Д.С. (доповідач) для перегляду у касаційному порядку постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 року у справі № 24/137 господарського суду міста Києва.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Проксіма" збитків в розмірі 24990,00 грн. в порядку регресу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року (суддя Шевченко В.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 року (судді: Зубець Л.П. –головуючий, Мартюк А.І., Новіков М.М.) у справі №24/137 у позові відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 30.10.2008 року між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування", як страховиком, та гр. ОСОБА_1, як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №454-а/08(хм), відповідно до якого страховик зобов'язувався відшкодувати збитки, що могли настати у зв'язку з пошкодженням, знищенням чи втратою автомобіля марки Laguna", державний реєстраційний номер НОМЕР_1

29.09.2009 року у м. Києві на вул. Драйзера сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 що належить гр. ОСОБА_2, та застрахованого автомобіля.

Вартість майнових збитків, завданих гр. ОСОБА_1 як власнику автомобіля Laguna", які виникли у зв'язку з пошкодженням застрахованого автомобіля в результаті вказаної ДТП, склала 55195,35 грн., що підтверджується звітом з визначення матеріального збитку №965, складеного 26.10.2009 року.

На виконання договору добровільного страхування від 30.10.2008 року, позивач, на підставі заяви страхувальника та страхового акта №4549-а/08 (хм)-2 від 30.10.2008 року виплатив ПАТ "Індекс - Банк", як вигодонабувачу страхове відшкодування в сумі 71895,12 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2027 від 23.11.2009 року.

У зв'язку з викладеним, керуючись статтею 993 Цивільного кодексу України, статтею 27 Закону України "Про страхування" позивач звернувся з даним позовом до відповідача як до страховика особи, винної за заподіяні збитки.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що в тексті постанови Деснянського районного суду м. Києва від 17.06.2010 р. відсутнє будь-яке посилання на те, що суд дійшов висновку про вину громадянина ОСОБА_2 в скоєні ДТП. У описовій частині зазначеної постанови лише вказано що існує протокол, складений інспектором ДАІ від 22.05.2010 р., про порушення гр. ОСОБА_2 Правил дорожнього руху та настання ДТП за участю гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 Будь-яких висновків стосовно обґрунтованості вказаного протоколу та доведеності факту вчинення гр. ОСОБА_2 правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, вказана постанова не містить. На підтвердження вини ОСОБА_2 позивачем надано також копію висновку спеціаліста Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві №51ат від 12.03.2010 р., який не є належним та допустимим доказом у розумінні ст. 34 ГПК України.

За вказаних обставин суди дійшли висновку, що позивачем не доведений обов’язок відповідача відшкодувати шкоду завдану власнику автомобіля марки "Renault Laguna", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті ДТП, що сталася 29.09.2009 р. у м. Києві на вул. Драйзера, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 24990,00 грн. в порядку регресу є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

У пункті 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року №02-5/422 "Про судове рішення" (v_422800-96) зазначено, що, у відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: 3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; 3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; 3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 3 Роз'яснення).

Рішення та постанова зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах (стаття 1188 Кодексу).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, частинами першою і другою якої передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто, вина особи, що завдала шкоди, за правовідносинами, врегульованими статтею 1166 Цивільного кодексу України, є фактом, який вважається встановленим відповідно до закону; відповідна презумпція вини такої особи може бути спростована в загальному порядку. Покладаючи в основу відмови у задоволенні позову постанову Деснянського районного суду м. Києва, господарські суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, не врахували, що постанова суду про закриття адміністративної справи не спростовує вину водія відповідача та не є відповідно до статті 43 цього Кодексу обов’язковою для суду, а є одним із доказів, який підлягав перевірці й оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Неправильно розподіливши обов'язок доказування істотних обставин справи, господарські суди не надали оцінки наявним матеріалам справи, дійшовши передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.

У п. 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01 квітня 1994 року № 02-5/215 (v_215800-94) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" зазначається, що преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи щодо фактів, які встановлені судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів. Окремі господарські суди не враховують наведене і свої рішення обґрунтовують тільки тим, що "вина водія відповідача доведена довідкою ДАІ" або "постановою про відмову у порушенні кримінальної справи", а не самостійним аналізом обставин, за яких заподіяно шкоду.

При цьому судам слід врахувати, що саме по собі закриття адміністративної справи у відношенні водія ОСОБА_2, у зв’язку зі спливом тримісячного строку притягнення до адміністративної відповідальності, не звільняє суд від обов’язку з’ясування, зокрема, вини учасників ДТП за сукупністю інших доказів.

Таким чином, розглядаючи даний спір та приймаючи рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій не звернули уваги та не дали належної правової оцінки тим обставинам, що шкода, заподіяна внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки і питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому, повинно вирішуватися з урахуванням шкоди, спричиненої в результаті взаємодії джерел підвищеної небезпеки. Для визначення межі відповідальності та розміру збитків, які підлягають відшкодуванню, судам слід встановити наявність та форму вини обох водіїв автомобілів, що були учасниками ДТП, обставини скоєного ДТП, а у випадку недостатності у суду спеціальних знань, суд не позбавлений права призначити автотехнічну експертизу.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд, розглядаючи справу, не розглянув всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, не надав оцінці природі спірних правовідносин ( що стосуються доведеності наявності цивільного, а не адміністративного правопорушення ), допустив порушення норм процесуального права, внаслідок чого унеможливлено встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 року у справі № 24/137 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.