Рішенням Господарського суду Київської області від 14.06.2011 у справі №12/064-11 (суддя Дьоміна С.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2011 (колегія суддів у складі головуючого судді Авдеєва П.В., суддів Коршун Н.М., Куксова В.В.), частково задоволені позовні вимоги Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" (далі-позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі-відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Контрольно-ревізійного відділу міста Славутич Контрольно-ревізійного управління в Київській області Головного контрольно-ревізійного управління України, стягнено з відповідача на користь позивача 31773,27 грн. боргу, в решті позовні вимоги залишені без задоволення.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден в частині відмови в задоволенні позовних вимог, просить їх в цій частині скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій п.п. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість".

Зокрема, скаржник вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що операції, пов’язані з договорами оренди, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, що підтверджується листом ДПА України №16165/7/16-1220-20 від 04.12.2000 (v1616225-00) , листом ДПА України №6514/7/16-1201 від 12.05.2000 (v6514225-00) .

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Представник скаржника своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 01.08.2006 між сторонами був укладений договір про співпрацю щодо надання в користування нежитлових приміщень, відповідно до умов якого позивач для забезпечення безкоштовної видачі молока та харчування змінного персоналу зобов'язався передати в безоплатне користування відповідачеві нежитлові приміщення: №23 загальною площею 11,6 м2; №24 загальною площею 5,8 м2; №25 загальною площею 12,2 м2 та №26 загальною площею 76,6 м2 (приміщення буфету) другого поверху адміністративно-побутового корпусу позивача, а відповідач зобов’язався забезпечити видачу молока та комплексне харчування змінного персоналу позивача (п. 1.1 договору); договір укладено строком на 1 рік з 01.08.2006 по 31.07.2007, якщо за місяць до закінчення договору жодна з сторін не виявить бажання припинити договірні відносини, даний договір вважається пролонгованим на той же термін та на тих же умовах (п. 5.1 договору).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв приміщення по акту приймання-передачі нерухомого комунального майна в користування від 01.08.2006.

В період з 31.03.2010 до 02.06.2010 Контрольно-ревізійним відділом в м. Славутич проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача, за результатами якої виявлено порушення п. 1 ч. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та ст. 759 Цивільного кодексу України, а саме не нарахування позивачем відповідачеві протягом всього періоду дії договору орендної плати та не направлення рахунків для її оплати, внаслідок чого недоотримано орендної плати за період з вересня 2007 року по березень 2010 року в сумі 22585,94 грн., визначеної розрахунковим шляхом, про що складено акт №33-31/12 від 09.06.2010 ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.09.2007 по 01.03.2010 .

З метою усунення зазначеного порушення, позивач нарахував відповідачеві орендну плату за весь період дії договору з 01.08.2006 по 31.03.2010. Орендну плату за перший місяць після укладання договору (базовий місяць) визначено згідно з Методикою розрахунку та порядку використання плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади м. Славутич, а розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначено шляхом корегування розміру орендної плати за базовий місяць з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць. Загальна сума орендної плати склала 38127,93 грн., у тому числі ПДВ - 6354,66 грн..

Відповідач нараховану орендну плату сплачувати відмовився з посиланням на відсутність договору оренди, що і стало підставою звернення Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу в розмірі 38127,93 грн.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновків щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог в частині основного боргу в сумі 31773,27 грн. і виходили з того, що згідно з приписами ст. ст. 173, 193, 283, 291 Господарського кодексу України, ст. ст. 2, 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 759 Цивільного кодексу України орендар має вчасно і у повному обсязі вносити орендну плату, втім, згідно з п.п. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" операції, зокрема, з передачі майна у оренду не є об'єктом оподаткування, отже, позовні вимоги в частині нарахування ПДВ на орендну плату в сумі 6354,66 грн. є безпідставними.

Разом з тим, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій суперечливими і передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є стягнення орендної плати та суми податку на додану вартість, нараховану на орендну плату.

Втім, колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсні правовідносини сторін у справі, їх характер та правове регулювання, виходячи з норм чинного законодавства та положень договору від 01.08.2006 про співпрацю, не надали належної правової оцінки умовам цього договору, не звернули увагу, що згідно п. 1.1 договору сторони договору встановили між собою відносини спільної діяльності, таким чином, суди не визначили наявність або відсутність у позивача права на нарахування і стягнення як власне орендної плати, так і суми ПДВ, нараховану на орендну плату.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилась та обставина, що позовні вимоги, в т.ч. в частині стягнення орендної плати за весь період дії договору про співпрацю з 01.08.2006 по 31.03.2010, тобто, поза межами періоду з вересня 2007 року по березень 2010 року, визначеного актом ревізії №33-31/12 від 09.06.2010, не ґрунтуються ні на умовах договору, ані на приписах чинного законодавства, якими б встановлювалося зобов’язання відповідача вносити орендну плату за договором від 01.08.2006, а застосування судами самостійно і на власний розсуд загальних норм законодавства про оренду та про виконання зобов’язань здійснено без врахування вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України щодо обов’язку позивача доведення належними і допустимими доказами своїх вимог, при цьому, без будь-якого спростування залишились заперечення відповідача проти позовних вимог.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, положення договору, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів судами попередніх інстанцій не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон та/або договір, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, пов’язує виникнення у нього права на позов і судовий захист у обраний ним спосіб, а у відповідача –відповідного зобов’язання, яке б було ним порушене.

Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій зазначених обставин, які мають суттєве значення у справі, та відсутність їх правової оцінки є порушенням вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване та законне судове рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України –

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2011 у справі господарського суду Київської області № 12/064-11 та рішення господарського суду Київської області від 14.06.2011 у цій справі скасувати.