Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 11.08.2011 у справі №5013/1170/11 (суддя Мохонько К.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 (колегія суддів у складі головуючого судді Прокопенко А.Є., суддів Дмитренко А.К., Мороз В.Ф.), відмовлено в задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі-позивач) до Міського комунального підприємства "ЖЕК №5" (далі-відповідач) про стягнення 11592,93 грн. безпідставно отриманих коштів.

Позивач, не погоджуючись з зазначеними судовими актами, в поданій касаційній скарзі просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статей 203, 1212, 1213 ЦК України, 224, 225 ГК України (436-15) .

Зокрема, скаржник зазначає, що він фактично не отримував від відповідача та не використовував об’єкт оренди, хоча і належним чином сплачував орендну плату. При цьому, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно оцінили наявний в матеріалах справи акт від 29.11.2007 в якості акту приймання-передачі орендованого приміщення, який фактично є лише актом огляду приміщення, за таких обставин договір оренди № 137 від 20.11.2007 є нікчемним правочином, оскільки з боку відповідача він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, відтак, сплачена на виконання цього договору орендна плата підлягає поверненню позивачеві.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 20.11.2007 між Міським комунальним підприємством "ЖЕК № 5" (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендар) укладений договір № 137 оренди нерухомого майна, за умовами якого орендодавець відповідно до рішення міськвиконкому № 1818 від 15.11.2007 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно комунальної власності, розташоване по АДРЕСА_1, загальною площею 166,3 м2 для використання під магазин-склад будівельних і господарських товарів (п. 1.1 договору); об'єкт оренди повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 5 днів з моменту підписання даного договору за актом прийому-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу об'єкта оренди (п. 2.1 договору); орендна плата становить 1238,67 грн. і сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно, не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції (п. 3.2 договору); договір діє з 20.11.2007 по 01.12.2008 (п. 9.4 договору).

29.11.2007 між сторонами за договором складений та підписаний без будь-яких зауважень чи заперечень акт, за змістом якого комісія в складі головного інженера ОСОБА_5, майстра ОСОБА_6, бухгалтера ОСОБА_7 в присутності орендаря - ОСОБА_4 провели огляд приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 166,3 м2 та зафіксували його фактичний стан, зазначивши, що приміщення передається в оренду СПД ОСОБА_4

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору відповідач як орендодавець виставляв позивачеві як орендареві рахунки-фактури для оплати орендної плати, а останній сплачував їх.

Разом з тим, позивач, посилаючись на те, що орендоване приміщення так і не було йому передане за актом приймання-передачі, як того вимагає п. 2.1 договору, отже, дія договору не розпочалася, тобто, сторони фактично не вступили в орендні правовідносини, договір оренди є нікчемним, відтак, позивач вважає, що отримані відповідачем кошти за оренду є безпідставно набутими і згідно з приписами статей 1212, 1213 ЦК України та статті 225 ГК України підлягають поверненню позивачеві.

Вирішуючи спір у справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо безпідставності позовних вимог та виходили з того, що факт оплати позивачем рахунків по орендній платі свідчить про його конклюдентні дії, тобто, визнання і виконання умов договору, а наявний в матеріалах справи акт від 29.11.2007 містить відомості, що оглянутий комісійно об’єкт передається в оренду позивачеві, отже, по своїй суті є актом приймання –передачі.

З висновками судів попередніх інстанцій слід погодитися, враховуючи таке.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов‘язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з вимогами частин 1, 5 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. При цьому, колегія суддів зазначає, що законодавець не висуває будь-яких конкретних вимог щодо форми і змісту такого акту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, такий акт від 29.11.2007 складено і підписано між сторонами договору і оцінено судами саме як акт приймання –передачі приміщення. Отже, твердження скаржника про те, що орендоване приміщення йому не було передано, суперечить фактичним обставинам справи, достеменно встановленим судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних і допустимих доказів та не може бути прийнято до уваги судом касаційної інстанції як таке, що спрямоване на переоцінку доказів.

Таким чином, між сторонами виникли орендні правовідносини за договором оренди №137 від 20.11.2007, який не визнаний недійсним встановленому законом порядку і не розірваний як у добровільному, так і в судовому порядку, а внесення позивачем грошових коштів, які є орендною платою, свідчить про визнання і виконання ним умов цього договору.

За таких обставин, вірним слід визнати висновок судів попередніх інстанцій про те, що сторони за договором своїми діями зі сплати орендної плати позивачем та її прийняття відповідачем підтвердили наявність намірів на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором. Отже, твердження скаржника про те, що договір оренди № 137 від 20.11.2007 є нікчемним не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України, а підстави вважати цей правочин нікчемним відсутні.

Посилання позивача на норму ст. 1212 ЦК України як на підставу своїх вимог, не є прийнятними, оскільки положення цієї статті визначають загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із, так званим, безпідставним збагаченням, тобто, набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави, натомість, орендні платежі, на поверненні яких наполягає позивач, були сплачені ним на підставі дійсного договору оренди, а тому не є безпідставно набутими відповідачем у розумінні ст. 1212 ЦК України.

Правові наслідки не передання майна наймачеві встановлені нормою ст. 766 ЦК України, відповідно до якої наймач у такому випадку має право вимагати від наймодавця передання майна або відмовитись від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків, втім, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, здійснюючи на підставі виставлених відповідачем рахунків оплату орендних платежів за період з грудня 2007 року по червень 2008 року, до липня 2008 року не звертався до позивача з вимогою передати йому орендоване приміщення і надалі не відмовився від договору, а листом від 23.12.2008 повідомив відповідача, що ним не виконано умову щодо надання окремого входу в приміщення, в зв’язку з чим договір можна вважати недійсним, а сплачену орендну плату необхідно повернути. Разом з тим, умови договору оренди № 137 від 20.11.2007 не містять зобов’язань орендодавця організувати для орендаря окремий вхід у орендоване приміщення.

Здійснений судами попередніх інстанцій аналіз правовідносин сторін за договором дає підстави для висновку, що позивач не довів за допомогою належних і допустимих доказів факту порушення відповідачем будь - якого свого зобов'язання за договором, отже, в його діях відсутній і склад цивільного правопорушення, що переконливо свідчить як про хибність твердження позивача про заподіяння йому збитків, так і про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 224, 225 ГК України.

Нормою статті 1117 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про безпідставність і необґрунтованість позовних вимог, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції, відтак, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових актів колегія суддів не вбачає.