розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Донецькоблененрго" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2011 року у справі № 24/85 Господарського суду Донецької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Донецькоблененрго", Донецька область, до Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу", м. Донецьк, про стягнення боргу у розмірі 579 767,07 грн.,

за участю представників сторін:

позивача –ОСОБА_1. (дов. № 4810 від 26.04.11);

відповідача – не з’явився,

У червні 2011 року позивач ПАТ "Донецькоблененрго" пред'явив у господарському суді позов до відповідача КП "Компанія "Вода Донбасу" про стягнення 579 767,07 грн.

Вказував, що 01.10.09 між ним (постачальником) та КП "Компанія "Вода Донбасу" (споживачем) був укладений договір № 1188 про постачання електричної енергії, згідно якого він зобов'язався постачати споживачу електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача із загальною приєднаною потужністю 2 000 кВт, а споживач –сплачувати вартість спожитої електричної енергії на встановлених договором умовах.

Зазначав, що протягом лютого –травня 2011 року здійснив поставку відповідачу електричної енергії в обсязі 504 047 кВт, що підтверджується актами приймання-передачі, на загальну суму 474 365,45 грн.

Посилаючись на порушенням відповідачем умов договору в частині оплати отриманої електричної енергії в лютому –травні 2011 року, позивач, згідно заяви про уточнення позовних вимог від 08.09.11, просив стягнути з відповідача на його користь 474 365,45 грн. боргу, 5 054,54 грн. інфляційних, 5 314,50 грн. річних, 27 458,17 грн. пені та судові витрати.

Також зазначав, що відповідач має заборгованість перед ним, підтверджену рішеннями Господарського суду Донецької області за його позовами до КП "Компанія "Вода Донбасу" від 26.05.10 у справі № 20/99, від 02.12.10 у справі № 20/158, від 14.12.10 у справі № 25/195, від 09.02.11 у справі № 7/290 та від 14.06.11 у справі № 20/46.

Посилаючись на невиконання зазначених рішень суду, позивач, згідно заяви про уточнення позовних вимог від 08.09.11, просив стягнути з відповідача 27 526,70 грн. річних, 69 786,61 грн. інфляційних втрат та 15 531,97 грн. пені, донарахованих за даними рішеннями суду.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 14 вересня 2011 року (суддя Величко Н.В.), позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з КП "Компанія "Вода Донбасу" на користь ПАТ "Донецькоблененрго" 474 365,45 грн. боргу за спожиту електроенергію, 5 054,54 грн. інфляційних за період лютий-квітень 2011 року, 5 314,50 грн. річних за період лютий-квітень 2011 року та 27 458,17 грн. пені за період лютий-квітень 2011 року, а також 27 526,70 грн. річних, 69 786,61 грн. інфляційних втрат, 3 827,38 грн. пені, донарахованих за даними рішеннями суду, 5 791,84 грн. державного мита та 218,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення в частині задоволення вимог мотивовані посиланнями на порушення відповідачем умов договору, в частині оплати отриманої електроенергії, що є підставою до покладення на нього обов’язку по сплаті боргу, інфляційних втрат, річних та пені.

Рішення в частині часткового задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та пені, донарахованих за рішеннями суду, обґрунтоване тим, що винесення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання інфляційних втрат та річних, передбачених приписами ст. 625 ЦК України.

Рішення в частині вимог про стягнення пені, донарахованої за рішеннями суду, мотивоване посиланнями на те, що у справі № 25/195 встановлено момент виникнення зобов’язань у відповідача по сплаті заборгованості за кожним виставленим на оплату рахунком, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а у справах № 20/99, № 20/158, № 7/290, № 20/46 не встановлено момент виникнення у відповідача зобов’язання по оплаті кожного рахунку, тому неможливо встановити період нарахування пені, що є підставою до відмови в означених вимогах.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19 жовтня 2011 року (суддя Величко Н.В.), виправлено описку в третьому абзаці резолютивної частини рішення Господарського суду Донецької області від 14 вересня 2011 року у даній справі шляхом викладення його в наступній редакції: "Стягнути з КП "Компанія "Вода Донбасу" на користь ПАТ "Донецькоблененрго" 5 054,54 грн. інфляційних за період лютий-квітень 2011 року, 5 314,50 грн. річних за період лютий-квітень 2011 року та 27 458,17 грн. пені за період лютий-квітень 2011 року, а також донарахованих за рішеннями Господарського суду Донецької області від 26.05.10 у справі № 20/99, від 02.12.10 у справі № 20/158, від 09.02.11 у справі № 7/290 та від 14.06.11 у справі № 20/46 річні в загальному розмірі 27 526,70 грн. та інфляційні втрати в загальному розмірі 35 638,18 грн."

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2011 року (колегія суддів у складі: Донця О.Є. –головуючий, Колядко Т.М., Скакуна О.А.), рішення місцевого суду, з урахуванням ухвали про виправлення описки, залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Донецькоблененрго", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 625 ЦК України, ст. 232 ГК України та ст.ст. 83, 89 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти, в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 11 704,59 грн. пені та 34 148,43 грн. інфляційних втрат, та передати справу в означеній частині вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.10.09 між сторонами у справі був укладений договір № 1188 про постачання електричної енергії, згідно якого ПАТ "Донецькоблененрго" (постачальник) зобов'язався постачати КП "Компанія "Вода Донбасу" (споживачу) електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача із загальною приєднаною потужністю 2 000 кВт, а споживач –сплачувати вартість спожитої електричної енергії на встановлених договором умовах.

Пунктами 2.3.4, 2.3.5 договору сторони погодили, що споживач зобов'язаний оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами Додатку № 3 "Графік зняття показів засобів обліку електроенергії" та Додатку № 5 "Порядок розрахунків за електроенергію", а також оплачувати послуги з компенсації перетікання реактивної енергії згідно з Додатком № 6 "Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії".

Остаточний розрахунок споживача за отриману електричну енергію здійснюється не пізніше ніж через 10 операційних днів від дня отримання рахунку (п. 10 Додатку № 5 до договору).

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (436-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що за період з лютого по травень 2011 року у зв’язку з порушенням відповідачем умов договору, в частині оплати отриманої електричної енергії, утворилась заборгованість, яка становить 474 365,45 грн.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами не встановлено, а матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем спірної суми боргу.

Таким чином, в порушення вказаних вище норм матеріального права та умов договору, відповідач не розрахувався за отриману ним електричну енергію за спірний період, в зв’язку з чим утворилась заборгованість в сумі 474 365,45 грн., яка обґрунтовано задоволена до стягнення судами попередніх інстанцій з врахуванням інфляційних втрат та 3 % річних.

Крім того, згідно п. 4.2.1 договору за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.4 та 2.3.5 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком № 5 "Порядок розрахунків за електроенергію" споживач сплачує постачальнику електроенергії пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Встановивши порушення відповідачем договірного зобов’язання в частині повної оплати за поставлену позивачем електричну енергію, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача 27 458,17 грн. пені.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясували дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, що стало обґрунтованою підставою до задоволення позову в частині вимог про стягнення боргу, інфляційних втрат, річних та пені за порушення відповідачем договірних зобов’язань, в частині оплати спожитої електричної енергії протягом лютого –травня 2011 року.

Водночас, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 27 526,70 грн. річних, 69 786,61 грн. інфляційних втрат та 15 531,97 грн. пені, донарахованих за рішеннями Господарського суду Донецької області за його позовами до КП "Компанія "Вода Донбасу" від 26.05.10 у справі № 20/99, від 02.12.10 у справі № 20/158, від 14.12.10 у справі № 25/195, від 09.02.11 у справі № 7/290 та від 14.06.11 у справі № 20/46.

В силу ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми права, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, висновки судів попередніх інстанцій про те, що неналежне виконання відповідачем свого зобов’язання щодо погашення заборгованості, встановленої рішенням суду у зазначених справах, є підставою до покладення на нього обов’язку по сплаті інфляційних втрат та річних, відповідають вимогам діючого законодавства та ґрунтуються на матеріалах справи.

Разом з тим, розглядаючи вимогу про стягнення інфляційних втрат, донарахованих за рішеннями суду, та частково відмовляючи в означених вимогах, суди виходили з того, що арифметично вірним розрахунком є 35 638,18 грн., а не 69 786,61 грн., як зазначає позивач.

При цьому, мотивувальні частини оскаржуваних судових актів не містять будь-яких висновків про те, чому наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично невірним, та з яких підстав виходили суди задовольняючи частково дані вимоги, що не відповідає приписам ст. 84 ГПК України.

Водночас, задовольняючи частково вимоги про стягнення пені, суди виходи з того, що у справі № 25/195 встановлено момент виникнення зобов’язань у відповідача по сплаті заборгованості за кожним виставленим на оплату рахунком, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а у справах № 20/99, № 20/158, № 7/290, № 20/46 не встановлено момент виникнення у відповідача зобов’язання по оплаті кожного рахунку, тому неможливо встановити період нарахування пені, що стало підставою до відмови в означених вимогах.

Проте, дані висновки судів не можна вважати законними та обґрунтованими, оскільки момент виникнення зобов’язань по оплаті послуг встановлюється договорами, порушення умов яких було підставою до задоволення судом вимог позивача, в зазначених судових справах.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 2 ст. 343 ГК України).

Згідно вимог ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Таким чином, встановивши невиконання відповідачем зобов’язань по виконанню рішень суду, судам, розглядаючи вимоги про стягнення пені, донарахованої за рішеннями суду, належало встановити момент виникнення грошових зобов’язань по кожному договору, порушення умов якого стало підставою до стягнення боргу зазначеними судовими рішеннями, та встановити період нарахування пені окремо по кожному договору.

Крім того, в п. 3 резолютивної частини рішення зазначено про задоволення вимог про стягнення пені, донарахованої за рішенням суду, в загальному розмірі 3 827,38 грн., а в ухвалі про виправлення описки зазначеного пункту резолютивної частини рішення, відсутні посилання на задоволення означених вимог, що зачіпає суть рішення, а відтак, є порушенням приписів ст. 89 ГПК України

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій в частині розгляду вимог про стягнення інфляційних втрат та пені, донарахованих за рішеннями суду від 26.05.10 у справі № 20/99, від 02.12.10 у справі № 20/158, від 14.12.10 у справі № 25/195, від 09.02.11 у справі № 7/290 та від 14.06.11 у справі № 20/46, а також в частині розподілу судових витрат, не можна вважати законними та обґрунтованими, тому постановлені у справі судові акти в означеній частині вимог, підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене та здійснити правильний розрахунок інфляційних втрат та пені, донарахованих за рішеннями суду, у відповідності з вимогами ст. 625 ЦК України та пунктами договорів, порушення умов яких було предметом розгляду у зазначених судових справах.

В решті постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Донецькоблененрго" задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2011 року та рішення Господарського суду Донецької області від 14 вересня 2011 року у справі № 24/85 в частині вимог Публічного акціонерного товариства "Донецькоблененрго" до Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" про стягнення інфляційних втрат та пені донарахованих за рішеннями Господарського суду Донецької області від 26.05.10 у справі № 20/99, від 02.12.10 у справі № 20/158, від 14.12.10 у справі № 25/195, від 09.02.11 у справі № 7/290, від 14.06.11 у справі № 20/46 та в частині розподілу судових витрат скасувати.

3. Справу № 24/85 в означеній частині вимог та в частині розподілу судових витрат передати на новий розгляд до Господарського суду Донецької області в іншому складі суду.