розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС (на сьогодні - Офіс великих платників податків; далі - Інспекція) до Товариства, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державного казначейства України в Харківській області, про стягнення заборгованості за кредитом,

У травні 2015 року Інспекція звернулася до суду з позовом про стягнення з Товариства заборгованості перед державою за кредитами, наданими Товариству під державні гарантії, у розмірі 553 170 557 грн 74 коп.

На обґрунтування позовних вимог Інспекція зазначила, що Товариство має заборгованість перед державою за кредитами, наданими Товариству під державні гарантії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 січня 1998 року № 78 "Про надання гарантії Кабінету Міністрів України щодо забезпечення погашення кредиту ФРН, що залучається для фінансування проекту організації виробництва сільськогосподарських тракторів ХТЗ-17021 з двигунами німецької фірми " (78-98-п) Дойц АГ" на ВАТ "Харківський тракторний завод імені С. Орджонікідзе" та їх реалізації" (далі - постанова № 78 (78-98-п) ). Крім того, між Товариством та Державним експортно-імпортним банком України, який діє від імені та за дорученням Кабінету Міністрів України, укладені кредитні угоди від 5 лютого та 30 листопада 1998 року про надання кредитів у сумі 11 655 921 євро та 9 739 343,40 євро. До зазначених угод були узгоджені графіки погашення наданих кредитів. Проте відповідно до наданих Головним управлінням Державної казначейської служби України у Харківській області відомостей станом на 1 березня 2015 року у Товариства існувала заборгованість перед державою за кредитами, наданими Товариству під державні гарантії, на загальну суму 553 170 557 грн 74 коп., а саме: 477 868 615 грн 60 коп. - прострочений борг за іноземними кредитами; 26 377 737 грн 71 коп. - відсотки за надання державних гарантій по іноземному кредиту; 48 924 204 грн 43 коп. - сума пені, що нарахована за невиконання зобов'язань за іноземним кредитом. У зв'язку з наведним Інспекція звернулася до суду та просила позов задовольнити.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 22 липня 2015 року позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 грудня 2015 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову, якою позов Інспекції задовольнив частково: постановив стягнути з Товариства 400 982 187 грн 64 коп. В іншій частині позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 квітня 2016 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити.

На обґрунтування заяви Товариство додало копії рішень Вищого адміністративного суду України від 18 квітня, 6 липня 2011 року, 20 лютого, 18 червня 2012 року та 16 вересня 2014 року (№№ К-20501/08, К-19246/08, К-7787/09, К-9932/09 та К/800/44752/13 відповідно), які, на думку Товариства, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме статей 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС (2747-15) ), при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 237 КАС (2747-15) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Так, у справі, що розглядається, суди вирішували питання щодо стягнення заборгованості (яка виникла станом на 1 листопада 2015 року) з Товариства за кредитами, наданими підприємству Державним експортно-імпортним банком України під державні гарантії. Апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що спірні відносини ґрунтуються на нормах бюджетного законодавства, а саме щодо надання суб'єкту господарювання кредиту під державні гарантії відповідно до постанови № 78 (78-98-п) та стягнення простроченої заборгованості згідно з Порядком обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 року № 174 (174-2011-п) . Судами було зазначено, що норми цивільного законодавства, зокрема частини другої статті 604 Цивільного кодексу України, в цьому випадку застосуванню не підлягають. До того ж суд касаційної інстанції, посилаючись на положення статей 19, 20 Податкового кодексу України, зазначив, що податкові органи забезпечують стягнення сум простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою '' за кредитами (позиками) '' під державні (місцеві) гарантії.

У той же час у справах, ухвали від 18 квітня, 6 липня 2011 року, 20 лютого, 18 червня 2012 року та 16 вересня 2014 року, в яких надані на порівняння, суд касаційної інстанції закрив провадження, бо розглядав майнові відносини, які виникли у 2007-2008 роках, щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами, укладеними за рахунок державних коштів, як такі, що не засновані на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванні.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Крім того, надані для порівняння рішення не містять іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм права, про які йдеться у заяві.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС (2747-15) Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України