– визнати за ним право власності на земельну ділянку, що знаходиться по вул. Колекторній у Дарницькому районі м. Києва, розмір –20,9199 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:015:0046, цільове призначення –гаражне будівництво, та на земельну ділянку, що знаходиться по вул. Колекторній у Дарницькому районі м. Києва, розмір –19,3304 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:015:0047, цільове призначення –гаражне будівництво;

– зобов'язати Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі –Управління) скласти, підписати, зареєструвати та видати йому акти на право власності на зазначені земельні ділянки.

Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що йому до статутного капіталу його учасником –Обслуговуючим кооперативом "Гаражно-будівельний кооператив "Будіндустрія" (далі –Кооператив) були передані належні на праві приватної власності земельні ділянки, які стосуються предмету спору, а відтак, виходячи з положень законодавства України, воно є їх власником, проте Управління відмовляється скласти та видати йому державні акти на право власності на ці земельні ділянки.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.04.2009 р. (суддя Смирнова Ю.М.) позовні вимоги Товариства задоволено.

Рішення прийнято з мотивів, викладених Товариством у позовній заяві.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 р. (колегія суддів: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.) рішення господарського суду м. Києва від 10.04.2009 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено.

постанова мотивована тим, що передача Кооперативом земельних ділянок, які стосуються предмету спору, до статутного капіталу Товариства суперечить вимогам законодавства України, а відтак не може бути підставою для набуття Товариством права власності на них.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду м. Києва від 10.04.2009 р. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує посиланням на ст. 121 Конституції України, ст. ст. 5, 361 Закону України "Про прокуратуру", ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", ст. ст. 1, 10, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вказуючи, що прокуратура м. Києва не мала права звертатись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в інтересах Державного агентства земельних ресурсів України та Київської міської ради.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

За розпорядженням секретаря другої судової палати від 19.12.2011 р. розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчука Г.А. (головуючого), Мачульського Г.М. та Уліцького А.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

– 17.02.2009 р. загальними зборами членів Кооперативу (протокол № 7) було прийнято рішення про внесення до статутного (складеного) капіталу Товариства двох земельних ділянок: по вул. Колекторній у Дарницькому районі м. Києва, розмір –20,9199 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:015:0046, цільове призначення –гаражне будівництво, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 030259, зареєстрований за № 10-8-00099 13.10.2008 р., вартість –22 284 500,00 грн., та по вул. Колекторній у Дарницькому районі м. Києва, розмір –19,3304 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:015:0047, цільове призначення –гаражне будівництво, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 030260, зареєстрований за № 10-8-00100 13.10.2008 р., вартість – 20 590 000,00 грн.;

– 17.02.2009 р. загальними зборами учасників Товариства (протокол № 2) було прийнято рішення про збільшення статутного капіталу Товариства на 42 874 500,00 грн. за рахунок додаткового вкладу єдиного учасника цього товариства –Кооперативу, а саме –земельної ділянки, що знаходиться по вул. Колекторній у Дарницькому районі м. Києва, розмір –20,9199 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:015:0046, цільове призначення –гаражне будівництво, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 030259, зареєстрований за № 10-8-00099 13.10.2008 р., та земельної ділянки, що знаходиться по вул. Колекторній у Дарницькому районі м. Києва, розмір –19,3304 га, кадастровий номер: 8 000 000 000:90:015:0047, цільове призначення –гаражне будівництво, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 030260, зареєстрований за № 10-8-00100 13.10.2008 р., які та затверджено внесення цих земельних ділянко до статутного капіталу Товариства;

– 19.02.2009 р. Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією було проведено державну реєстрацію нової редакції статуту Товариства (у тому числі –з урахуванням нового розміру статутного капіталу) за № 1 066 105000 4006234.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) та Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , виходив з того, що Товариство набуло право власності на земельні ділянки, що стосуються предмету спору (які були внесені до його статутного капіталу).

Між тим, як з'ясовано господарським судом апеляційної інстанції, ці земельні ділянки були передані у власність Кооперативу на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 р. № 1536/4369 (ra-536023-07) за умов виконання обов'язків власника земельної ділянки, передбачених ст. 91 Земельного кодексу України, зокрема, забезпечення їх використання за цільовим призначенням, що не було враховано господарським судом м. Києва при вирішенні спору.

Вказана обставина має суттєве значення для вирішення спору з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої ст. 3 Закону України "Про кооперацію" метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Згідно з частиною першою ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Ст. 22 Закону України "Про кооперацію" встановлено, що земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих йому в оренду або придбаних ним у власність. Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність із земель державної або комунальної власності відповідно до закону. Кооперативи придбавають земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) .

Частиною четвертою ст. 37 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що власність кооперативних організацій є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом. Забороняється використання майна кооперативних організацій на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю.

Апеляційним господарським судом встановлено, що:

– у п. 2.1 статуту Кооперативу визначено мету його створення: забезпечення гаражами членів кооперативу шляхом будівництва індивідуальних та багатоповерхових гаражів за власні кошти або за допомогою банківського кредиту, будівництво гаражів, паркінгів, побутових і господарських приміщень для потреб і за рахунок коштів членів кооперативу, наступної експлуатації та управління гаражами та об'єктами інфраструктури кооперативу, задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативу, отримання кооперативом у власність та оренду земельних ділянок для будівництва гаражів та інших обслуговуючих будівель кооперативу та інше;

– у п. 2.1 статуту Товариства визначено, що Товариство створено з метою здійснення підприємницької діяльності, досягнення значної економічної ефективності в своїй діяльності та отримання прибутку в порядку, передбаченому чинним законодавством та цим статутом.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правильним висновок господарського суду другої інстанції про те, що передача земельних ділянок, які стосуються предмету спору, Кооперативом до статутного фонду Товариства є використанням їх Кооперативом на цілі, не пов'язані з його статутною діяльністю, що прямо заборонено частиною четвертою ст. 37 Закону України "Про кооперацію", та, крім того, суперечить рішенню Київської міської ради від 27.12.2007 р. № 1536/4369 (ra-536023-07) .

Разом з тим, відповідно до частини першої ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що Київський апеляційний господарський суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства.

Доводи касаційної скарги Товариства викладеного не спростовують, а зводяться лише до того, що прокуратура м. Києва не мала права звертатись до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в інтересах Державного агентства земельних ресурсів України та Київської міської ради.

З цього приводу колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац третій частини першої та частина третя ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. (v003p710-99) у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. В основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга заступника прокурора м. Києва була подана з урахуванням наведеного, оскільки:

– ст. 12 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень Київської міської ради належить вирішення питань у галузі земельних відносин відповідно до закону;

– ст. 15 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Положенням про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженим Указом Президента України від 08.04.2011 р. № 445/2011 (445/2011) на Державне агентство з земельних ресурсів України покладено повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автобудіндустрія" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 р. у справі № 11/137 господарського суду м. Києва –без змін.