ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - ЗАТ "Теплоелектроцентраль -3" 4999788,31 грн. основного боргу, 493559,10 грн. пені, 274988,34 грн. інфляційних витрат та 96345,92 грн. - 3% річних за договором №06/09-532-р на постачання природного газу, укладеним між сторонами 10.07.2009р. (а.с.2-а.с.4, том 1).

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.10.2010 року у справі № 15/256-10 припинено провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі з урахуванням проведеного заліку 794113,21 грн. Задоволено клопотання відповідача про надання відстрочення виконання рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з Закритого Акціонерного Товариства "Теплоелектроцентраль-3" на користь Дочірньої Компанії "Газ України" Національної Акціонерної Компанії "Нафтогаз України" основний борг в сумі 4205675,10 грн., пеню у розмірі 466426,11 грн., інфляційних витрат у розмірі 274988,34 грн., 3% річних у розмірі 92438,88 грн.; держмито в сумі 25500 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення пені в сумі 27132,99 грн. та 3% річних в сумі 3907,04 грн. відмовлено. Надано відстрочку виконання рішення на три місяці до 04.01.2011р. (а.с.58-а.с.63, том 1).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2010 року рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2010 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2011 року скасовано рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2010 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2010 року у справі № 15/256-10, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.07.2011 року у справі № 5023/3690/11(н.р.№15/256-10) (суддя Савченко А.А.) позов задоволено частково.Стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Теплоелектроцентраль-3" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної Акціонерної компанії "Нафтогаз України" основний борг в сумі 4205675,10 грн., пеню у розмірі 466426,11 грн., інфляційних витрат у розмірі 274988,34 грн., 3% річних у розмірі 92438,88 грн.; витрати по сплаті держмита в сумі 21912,18 грн. та 202,79 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення основного боргу в сумі 794113,21 грн., пені в сумі 27132,99 грн. та 3% річних в сумі 3907,04 грн. в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 року у справі № 5023/3690/11 (н.р. № 15/256-10) (судді Фоміна В.О., Кравець Т.В., Крестьянінов О.О.) рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2011 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 10.07.2009 року між Дочірньою Компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальником) та Закритим акціонерним товариством "Теплоелектроцентраль-3" (покупцем) було укладено договір на постачання природного газу № 06/09-532-р від 10.07.2009р., відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов’язався передати у власність відповідачу природний газ, а покупець (відповідач) - прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

В п. 5.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 до договору сторони узгодили, що оплата за газ, що передається згідно з п. 2.1 цього договору, здійснюється покупцем (відповідачем) виключно грошовими коштами, шляхом перерахування на рахунок постачальника (позивача) протягом трьох банківських днів з дати підписання актів приймання - передачі, зазначених у п. 3.1 цього договору.

Згідно п. 9.1 договору він діє в частині передачі ресурсу газу з 1 вересня 2009р. до 31 грудня 2009р., а в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Суди встановили, що в матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії актів приймання-передачі природного газу, якими підтверджується, що позивач на підставі вказаного договору передав відповідачеві природний газ протягом листопада 2009р. на загальну суму 7499849,79 грн. В свою чергу, відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, частково оплативши отриманий газ в сумі 2500061,48 грн., внаслідок чого за спірний період утворилась заборгованість в сумі 4999788,31 грн.

27.05.2010 року відповідачем на адресу позивача було направлено лист та заяву в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України про проведення заліку зустрічних позовних вимог на суму 794113,21 грн.

Згідно заяви про залік зустрічних однорідних вимог, позивач станом на 30.04.2010 року має заборгованість перед відповідачем у сумі 794113,21 грн. згідно з договором №17/04-373/407 від 01.10.2004р., укладеного між ДП "Газ-тепло"та ЗАТ "Теплоелектроцентраль-3", основний борг згідно з рішенням господарського суду м. Києва від 16.02.2006р. у справі № 44/619, а відповідач має станом на 30.04.2010р. заборгованість перед позивачем за договором № 06/09-532-р від 10.07.2009 р. в сумі 4999788,31 грн..

За змістом заяви відповідно до ст. 601 ЦК України обов’язки сторін припиняються на суму 794113,21 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 601 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін. Таким чином, заява є первинним документом, на підставі якого здійснюється господарська операція, і він має відповідати вимогам, що пред’являються до первинних документів і мати обов’язкові реквізити, а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Як вказав суд апеляційної інстанції, заява ЗАТ "Теплоелектроцентраль-3" від 27.05.2010 року про залік однорідних вимог складена у відповідності до вищенаведених вимог.

Статтею 601 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом названої правової норми залік можливий лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; однорідні, зокрема, можна зарахувати грошовий борг проти грошового, а також необхідно, щоб за обома вимогами настав вже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Судова колегія погоджується з твердженнями судів попередніх інстанцій, що вказаним вимогам встановленим положеннями ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України відповідають зобов'язання ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ЗАТ "Теплоелектроцентраль-3", оскільки вони є зустрічними та вимоги за вказаними зобов'язаннями є однорідними, адже стосуються одного й того ж виду речей - грошових коштів.

Крім цього, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи. Тобто, друга сторона має право оскаржити заявлену вимогу про зарахування у зв'язку з її недійсністю.

Суди зазначили, що в матеріалах справи відсутні докази щодо незгоди позивача на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог та про оскарження позивачем заявленої вимоги про зарахування у зв’язку з її недійсністю.

Щодо посилань позивача про те, що заява відповідача про проведення заліку зустрічних однорідних вимог не є правочином, направленим на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то, виходячи з приписів ст. 202 ЦК України, суд попередньої інстанції дійшов вірного висновку, що таке твердження позивача є помилковим та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства.

На підставі викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 794113,21 грн. основного боргу.

Крім цього, враховуючи відсутність в матеріалах справи належні докази погашення боргу в розмірі 4205675,10 грн. та приписи ст. 526 ЦК України суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог в сумі 4205675,10 грн.

Суди встановили, що відповідно до положень п. п. 6.1, 6.2 договору на постачання природного газу № 06/09-532-р від 10.07.2009р. в разі несплати або несвоєчасної оплати за газ у строки, зазначені у п. 5.1 цього Договору, покупець (відповідач) сплачує на користь постачальника (позивача), крім суми заборгованості за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується постачальником (позивачем) протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом. В п. 6.3 договору сторони узгодили, що строк позовної давності по даному договору та стягненню неустойки встановлюються тривалістю у три роки.

Беручи до уваги, що позивачем нараховано пеню, виходячи із загальної суми боргу, до складу якої включено 794113,21 грн., суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення пені, що підлягає частковому задоволенню в сумі 466 426,11 грн. та відмову в задоволенні решти в сумі 27132,99 грн. у зв’язку з безпідставністю її нарахування.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 92438,88 грн. та інфляційних витрат в сумі 274988,34 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо стягнення 3% річних в сумі 3907,04 грн., суд першої інстанції, з яким погодився суд попередньої інстанції дійшов підставного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині у зв’язку з безпідставністю їх нарахування.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.