за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92

третя особа без самостійних вимог на стороні 1-го відповідача Компанія "БІК Інтернешнл Лімітед (BIC International Limited)

за участю прокурор –Ступак Д.В.

Перший заступник прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради та Виконавчого комітету Хмельницької міської ради звернувся до господарського суду Хмельницької області із позовом про визнання недійсним укладеного між РВ ФДМУ по Хмельницькій області і організацією орендарів орендного виробничо-торгівельного підприємства "Хлібокомбінат", правонаступником якого є ТОВ "Стіомі-Холдінг", договору купівлі-продажу державного майна від 24.12.1993 №43-Б в частині продажу гуртожитку, який розташований по АДРЕСА_1, з мотивів, що РВ ФДМУ по Хмельницькій області здійснено передачу гуртожитку в приватну власність всупереч діючому на той момент законодавству.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 25.10.2010 у справі №7/177-10 (суддя Крамар С.І.), яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 (колегія суддів: головуючий Огороднік К.М., судді Мельник О.В., Коломис В.В.), позов задоволено. Рішення мотивовано тим, що відносини щодо використання гуртожитку регулюються нормами ЖК УРСР та іншими актами житлового законодавства, а не Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" (2163-12) , а тому договір купівлі-продажу державного майна №43-Б від 24.12.1993 в частині приватизації гуртожитку суперечить ч.2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".

До Вищого господарського суду України звернулися ТОВ "Стіомі-Холдінг" та Компанія "БІК Інтернешнл Лімітед (BIC International Limited) із касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 25.10.2010 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 у справі №7/177-10 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вищим господарським судом України ухвалою від 14.11.2011 у справі №7/177-10 порушено касаційне провадження за касаційними скаргами, розгляд яких призначено на 29.11.2011. Ухвалою ВГСУ від 29.11.2011 у справі №7/177-10 продовжено строк розгляду касаційних скарг та відкладено їх розгляд на 20.12.2011. Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати ВГСУ від 19.12.2011 у справі №7/177-10 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий Самусенко С.С. (доповідач), судді Кочерова Н.О., Саранюк В.І..

Згідно ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. З дотриманням меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, згідно наказу РВ ФДМУ по Хмельницькій області №221 від 25.10.1993 надано дозвіл організації орендарів "Хлібокомбінат" на приватизацію державної частки майна орендного підприємства "Хлібокомбінат". 21.12.1993 начальником РВ ФДМУ по Хмельницькій області затверджено план приватизації державної частки майна, взятого в оренду організацією орендарів виробничо-торгівельного підприємства "Хлібокомбінат".

24.12.1993 між РВ ФДМУ по Хмельницькій області (продавець) та організацією орендарів ВТП "Хлібокомбінат" (покупець), укладено договір № 43-Б купівлі-продажу державної частки майна орендного ВТП "Хлібокомбінат" шляхом прямого викупу на підставі наказу регіонального відділення від 21.12.1993 № 424 та додаткової угоди до договору оренди з правом викупу від 29.11.1993 № 15-д, відповідно до п.1.1 якого предметом договору є купівля-продаж цілісного майнового комплексу орендного ВТП "Хлібокомбінат". Згідно п.1.2 та п.1.3 договору продавець продав, а покупець купив майно, вартість якого відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, що затверджений наказом регіонального відділення №370 від 29.11.1993, склала 1 764 835 700 крб.

Відповідно до п.1.5 договору право власності на майно, що приватизується, переходить до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. 29.06.1994 між сторонами підписано акт прийому-передачі цілісного майнового комплексу орендного ВТП "Хлібокомбінат", за яким продавець передав, а покупець прийняв згідно з відомістю інвентаризації викуплене ним майно.

В подальшому на базі приватизованого майна за рішенням організації орендарів було створено ТОВ "Хмельницький хлібокомбінат", правонаступником якого є ТОВ "Стіомі-Холдінг".

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, згідно з планом приватизації державної частки майна та актом оцінки вартості державної частки майна орендованого організацією орендарів орендного ВТП "Хлібокомбінат" до складу викупленого цілісного майнового комплексу останнього увійшов гуртожиток, розташований по АДРЕСА_1, залишкова вартість якого станом на 01.11.1993 склала 287 672 крб.

Згідно ст.5 ЖК УРСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад). Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Господарські суди дійшли висновку, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, не міг бути включений спірний гуртожиток, оскільки останній не виконує виробничих функцій та не входить до завершеного циклу виробництва. Господарські суди також посилаються на ч.2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), якою передбачено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об’єктів житлового фонду, до складу яких згідно з вимогами ст.ст. 4- 6 Житлового кодексу УРСР також відносяться гуртожитки.

При цьому, суди не врахували, що за приписами ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, що діяла з 22.07.1992 по 22.02.1994, тобто, під час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат в гуртожитках . А відповідно до п.9 ст.8 цього Закону Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням міг передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами саме цього Закону.

За п.2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 891 від 06.11.1995 (891-95-п) , встановлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду, крім гуртожитків . Зміни до п. 2 цього Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 695 лише 26.05.2004 (695-2004-п) .

Отже, на момент проведення приватизації орендного ВТП "Хлібокомбінат" гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до складу майна підприємств, що підлягало приватизації і до складу статутного фонду створених в процесі приватизації акціонерних товариств, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про задоволення позову у даній справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу державного майна №43-Б від 24.12.1993 в частині приватизації гуртожитку, оскільки на дату його укладення будь-яких порушень законодавства не було.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що відповідна правова позиція викладена у прийнятих за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.ст. 4, 5, 6 Житлового кодексу УРСР постановах Верховного Суду України від 08.11.2010 у справі № 3/039-08/5, від 16.05.2011 у справі № 22/143/09-8/137/10, від 16.05.2011 у справі № 8/25д/09, від 10.10.2011 у справі № 27/167/10-4/16/10-27/189/10.

Згідно вимог ст.11128 ГПК України (1798-12) рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України; суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України; невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Таким чином, доводи касаційних скарг щодо неправильного застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.

Враховуючи, що господарськими судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення у даній справі, проте, таким обставинам була дана неправильна юридична оцінка, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення у справі в порядку п. 2 ч. 1 ст. 1119 ГПК України.