Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

Фізична особа –підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" про стягнення 29759,50 грн. збитків за втрату вантажу.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 01.08.2011 року (суддя Войтюк В.Р.) позовні вимоги задоволені частково.

З Товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 стягнуто 16687,92 грн. боргу та судові витрати. В решті позову відмовлено.

За апеляційними скаргами Фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року (головуючий суддя Грязнов В.В., судді Савченко Г.І., Мельник О.В.) змінено в частині стягнення боргу.

З Товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 стягнуто 17543,87 грн. заборгованості по розрахунках та відповідні судові витрати.

Доповідач: Волковицька Н.О.

В решті рішення місцевого суду залишене без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На думку заявника судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови неправильно застосовано приписи статті 525 Цивільного кодексу України та не застосовано статтю 538 Цивільного кодексу України.

Також заявник звертає увагу суду на те, що умовами заявки визначена вартість за перевезення до м. Харкова, а позивач просить стягнути заборгованість керуючись наданою довідкою №650 від 28.07.2011 року, в якій визначено окремо вартість перевезення до м. Рівне та м. Харків, а відтак, на його думку, відбулася одностороння зміна умов заявки на перевезення, що стосуються вартості перевезення.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю –доповідача та присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даному випадку є розрахунки за договором перевезення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.10.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" факсимільним зв'язком направило на адресу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 заявку на перевезення б/н, згідно якої перевізник зобов'язувався завантажити 22-23 вересня 2010 року та перевезти вантаж (15-17 тон. какао - шкаралупи), автомобілем за маршрутом м.Фербеллін (Німеччина) - м.Рівне (Україна) - м.Харків. Вартість перевезення погоджена в сумі 2650,00 Євро, оплата здійснюється до розвантаження (а.с.9).

На виконання умов заявки від 22.10.2010 року позивач 24.09.2010 року завантажив у м.Фербеллін (Німеччина) належні ТОВ "Мантрейд" 16,464 тон какао-шкаралупи та здійснив перевезення вантажу автомобілем НОМЕР_1, причіп: державний № НОМЕР_2 за маршрутом м.Фербеллін (Німеччина) - м.Рівне (Україна), що стверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А №047869.(а.с.10,113).

Згідно накладної CMR А №047869, 02.10.2010 року товарно-матеріальні цінності: какао-шкаралупа в кількості 16464 кг були ввезені на митну територію України через Яготинський митний перехід, 07.10.2010 року –поступили на розмитнення та були розмитнені у встановленому порядку Рівненською митницею.

В розділі 2 –"Одержувач" зазначено ТОВ "Мантрейд" (33027 Україна, м.Рівне, вул.Новобармацька, 9).

Розділ 3 передбачає місце розвантаження вантажу –м.Рівне, Україна. У графі 21 "Ідентифікація і країна реєстрації транспортного засобу на кордоні" державні номери транспортних засобів, яким здійснено перевезення, збігаються із державними номерами транспортних засобів, вказаних у заявці на перевезення.

У графі 24 "Вантаж одержав" міститься відбиток печатки ТОВ "Мантрейд" та підпис посадової особи товариства.

Судами також встановлено, що пропозиції згідно претензій ФОП ОСОБА_5 №303 від 13.10.2010 року, №317 від 28.10.2010 року, №456 від 31.01.2011 року сплатити 28111,43 грн. за перевезення на підставі заявки від 22.10.2010 року, залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

У претензії №303 від 13.10.2010 року позивач, зокрема, повідомив відповідача, що перешкодою розвантаження автомобіля є відсутність оплати за перевезення.(а.с.11).

Листом від 18.10.2010 року №36 відповідач просив доставити вантаж до пункту призначення: м. Харків, вул. Каштанова, 29.

Матеріалами справи підтверджено, що перевізного документа (товарно-транспортної накладної) на вантаж з м. Рівне до м. Харкова ТОВ "Мантрейд" ФОП ОСОБА_5 не видав, оплати за фактично надані послуги –не провів.

Вказані обставини встановлено також і рішенням господарського суду Волинської області від 14.03.2011 року у справі №08/5004/88/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 року, яким відмовлено ТОВ "Мантрейд" в задоволенні позову до ФОП ОСОБА_5 про стягнення 26227,15грн. вартості втраченого вантажу, оскільки судами було встановлено, що весь вантаж какао-шкаралупи ФОП ОСОБА_5 тримає в себе до моменту проведення ТОВ "Мантрейд" оплати згідно заявки від 22.10.2010 року (а.с.12-17, 27-30, 51-53).

У судових засіданнях апеляційного суду представником позивача було підтверджено, що до повного розрахунку за здійснене перевезення фактично впродовж одного року притримує належний ТОВ "Мантрейд" товар какао-шкаралупи в кількості 16464 кг.(а.с.116, 118).

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 17543,87 грн. заборгованості апеляційний суд виходив із наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічні положення містить і стаття 526 Цивільного кодексу України.

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України "Про міжнародні договори України" (1906-15) , чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" (57-16) –Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (995_234) , вчиненої 19.05.1956 року в м.Женева. Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожного перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції (995_234) .

За статтями 4 та 9 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується частина 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Як вбачається з приписів частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судами встановлено, що письмового договору про надання послуг перевезення сторони у справі не укладали, проте, врегулювали відносини шляхом складання заявки на перевезення від 22.09.2010 року та Міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) А №047869, а відтак між сторонами виникли відносини перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Згідно частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічні приписи містить і стаття 909 Цивільного кодексу України.

Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства (стаття 311 Господарського кодексу України).

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами встановлено, що заперечення відповідачем позовних вимог ґрунтуються на невиконанні позивачем умов заявки на перевезення в частині доставки вантажу до м.Харків.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи.

Судами встановлено, що з довідки від 28.07.2011 року та доданих до неї документів вбачається, що накладні витрати в сумі 7423,51 грн. понесені під час перевезення у міжнародному сполученні м.Фербеллін –м.Рівне позивачем обґрунтовано, проте, транспортні витрати в сумі 16687,92 грн. належними доказами не підтверджено.

Транспортні витрати за перевезення вантажу за маршрутом м.Рівне –м.Харків в сумі 4000,00грн. –фактично позивачем не понесені і ґрунтуються лише на припущеннях (а.с.62), а відтак задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд дійшов висновку, що умови заявки передбачають доставку до двох населених пунктів в Україні: м.Рівне та м.Харків, а не лише м.Харків, проте складаючи СМR А №047869 відповідач у графі "3" зазначив місце розвантаження –м.Рівне, а не м.Харків.

Умовою заявки на перевезення є оплата, яка здійснюється до розвантаження, без зазначення де саме. Враховуючи, що СМR містить підтвердження факту розвантаження вантажу у м.Рівне колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що відповідач зобов'язаний провести оплату послуг в тій частині, яка ним фактично отримана.

Відтак, умови перевезення позивачем виконані частково, а саме з м.Фербеллін до м. Рівне, де проведено заплановане розвантаження, яке відповідає умовам СМR і ґрунтується на дотриманні умов митного законодавства.

Згідно п.6 ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Враховуючи зазначені вище обставини і те, що загальна протяжність маршруту Фер-беллін –Рівне –Харків складає 2067 км, а винагорода узгоджена в сумі 2650 Євро, що на 27.09.2010 року за курсом НБУ становить 28111,43 грн.; сума винагороди і оплата не передбачають поетапної оплати, –колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що до оплати належить частина винагороди пропорційна фактично здійсненому перевезенню до м. Рівне тобто за 1290 км., сума якої становить 17543,87грн.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає частковому задоволенню і до стягнення підлягає 17543,87грн. заборгованості по розрахунках за фактично здійснене перевезення до м. Рівне.

Але при цьому суд апеляційної інстанції не зазначив на якій підставі він звільнив позивача від виконання зобов'язання по договору в цілому не навів доказів, які б підтверджували наявність такого зобов’язання позивача, яке б виникало із правових відносин з відповідачем про розвантаження вантажу у м. Рівне, в той час як у заявці (а.с.9) адресою розвантаження зазначено м.Харків, вул. Каштанова, 29, а Фербелін –Рівне –Харків це маршрут.

Більш того, ні суд першої інстанції, ні місцевий суд не зазначили підстав, за яких вони ототожнили правовідносини, які виникли із CMR між відправником та перевізником та правовідносини, які виникли із заявки на перевезення, не встановили, чи виконані сторонами ті зобов’язання, які виникли із заявки та не врахували вимоги статті 316 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Суди також не встановили момент, з якого у відповідача виникає зобов'язання вплатити передбачену договором плату та не врахували приписи статей 526, 530 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення обставин, що є суттєвими для вирішення спору по суті, а касаційна інстанція позбавлена права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Рівненської області від 01.08.2011 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року у справі №5019/637/11 господарського суду Рівненської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" задовольнити частково.