Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

Командитне товариство "Фортуна" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Шахтарського районного споживчого товариства про стягнення помилково отриманих грошових коштів у сумі 21.165,29 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.06.2011 р. у справі № 40/64 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Шахтарського районного споживчого товариства на користь Командитного товариства "Фортуна" безпідставно отримані грошові кошти в сумі 17.396,17 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.08.2011р. рішення Господарського суду Донецької області від 09.06.2011 р. у справі № 40/64 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 17.396,17 грн. Відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 17.396,17 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 09.06.2011 р. у справі № 40/64 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2008 р., згідно з яким позивач помилково перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 19.241,17 грн., не був укладений відповідно до приписів ст. 181 Господарського кодексу України, оскільки протокол розбіжностей до нього не був підписаний відповідачем, отже не були узгоджені всі суттєві умови договору; перерахування спірних сум підтверджено платіжними дорученнями, у тому числі доведено момент придбання та збереження відповідачем грошових коштів; дані правовідносини є позадоговірними, а тому позивач обґрунтовано застосовує до них приписи статті 1212 Цивільного кодексу України; у розрахункових документах чітко не визначено призначення платежу, тому позивач має всі правові підстави для самостійного визначення призначення платежу.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. В судове засідання 19.12.2011р. представники сторін не з’явились. Беручи до уваги суть спору та матеріали справи, а також встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.

У період з січня 2008 року по січень 2010 року позивачем було перераховано відповідачу орендну плату у загальній сумі 19.241,17 грн.

Позивач вважає, що вказані кошти були помилково перераховані відповідачу на підставі договору оренди від 01.02.2008 р., який в силу закону є неукладеним, та просить стягнути відповідача безпідставно отримані грошові кошти у загальній сумі 19.241,17 грн.

Зобов'язання згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України, ст. 174 ГК України виникають, зокрема, з договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем (орендодавець) був складений договір оренди з позивачем (в особі директора ОСОБА_1) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендарі), який датований 01.01.2008 р. та згідно з п. п. 1.1, 1.3, 5.1 якого передбачалось орендодавцю передати, а орендарям прийняти в строкове платне користування на умовах цього договору приміщення магазину загальною площею 218,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для розміщення торгівельного підприємства, строком до 01.02.2008 р. з моменту приймання приміщення за актом прийому-передачі.

Означений договір містить відмітку ОСОБА_1 про його отримання 16.01.2008 р. та підписання 01.02.2008 р. з протоколом розбіжностей. При цьому підпис ОСОБА_1 не був посвідчений печаткою Командитного товариства "Фортуна".

Вказаний протокол був складений та підписаний 01.02.2008 р. Приватним підприємцем ОСОБА_1, яка виклала в ньому свої заперечення, зокрема, щодо розміру орендної плати та строку дії договору оренди. Копії підписаного Шахтарським районним споживчим товариством протоколу розбіжностей до договору від 01.01.2008 р. Командитному товариству "Фортуна" та Приватному підприємцю ОСОБА_1, як зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, не направлялись.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2008 р. є неукладеним, оскільки протокол розбіжностей до договору, в якому Приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендарем) викладено свої заперечення щодо розміру орендної плати та строку дії договору оренди, тобто істотних умов договору, не був розглянутий та врегульований відповідачем (орендодавцем). В матеріалах справи відсутні докази вжиття відповідачем заходів для врегулювання розбіжностей з ПП ОСОБА_1, включення до договору всіх прийнятих пропозицій та передачі в двадцятиденний термін до суду розбіжностей, що залишились неврегульованими, якщо на це є згода другої сторони, як того вимагають положення ч.ч. 5, 6 ст. 181 ГК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції визнав посилання відповідача на договір від 01.01.2008 р. як на правову підставу збереження здійснених позивачем орендних платежів у сумі 19.241,17 грн. безпідставними. При цьому місцевим судом було зазначено, що матеріали справи не містять доказів перерахування позивачем коштів саме на підставі договору оренди від 01.01.2008 р.

Судами попередніх також встановлено, що в подальшому відповідачем (орендодавець) був складений договір оренди з позивачем (орендар), датований 01.02.2008 р., згідно з п. п. 1.1, 1.3, 5.1 якого передбачалось орендодавцю передати, а орендарю прийняти в строкове платне користування на умовах цього договору приміщення магазину загальною площею 21 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для розміщення торгівельного підприємства, строком до 30.12.2008 р. (один рік) з моменту приймання приміщення за актом прийому-передачі.

Місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача 17.396,17 грн. безпідставно отриманих грошових коштів, виходив з того, що договір оренди від 01.02.2008 р. є неукладеним.

Апеляційним судом встановлено, що вказаний договір містить відмітку позивача про його підписання 22.02.2008 р. з протоколом розбіжностей. Однак до матеріалів справи позивачем не було додано протоколу розбіжностей, в якому він виклав свої заперечення та про складання якого він зробив відмітку у договорі від 01.02.2008 р. Згідно з копією протоколу розбіжностей до договору оренди нежитлового приміщення, яка надана до матеріалів справи позивачем, протокол від 22.02.2008 р. був підписаний не позивачем, а Приватним підприємцем ОСОБА_1

Виходячи з положень ст.ст. 180, 181 ГК України та ст. 638 ЦК України, якщо протокол розбіжностей до договору не був підписаний оферентом, то не були узгоджені всі суттєві умови договору, внаслідок чого договір є неукладеним сторонами.

З урахуванням наведеного судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2008 р. не може бути визнаний неукладеним з підстав не врегулювання відповідачем протоколу розбіжностей до цього договору, оскільки протокол від 22.02.2008 р. був підписаний не позивачем, а ПП ОСОБА_1, яка не є стороною за цим договором, тобто, виходячи з приписів ч. 4 ст. 181 ГК України, в неї відсутнє право заперечувати умови договору, укладення якого запропоновано відповідачем позивачу. Інших протоколів розбіжностей позивачем до матеріалів справи надано не було. При цьому зроблене позивачем у договорі від 01.02.2008 р. застереження про підписання договору із протоколом розбіжностей без наявності такого протоколу не зумовлює висновку про недосягнення між сторонами згоди за всіма умовами договору та неукладення договору.

Однак вказані висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати обґрунтованими та такими, що зроблені на підставі оцінки усіх наявних у матеріалах справи доказів, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Командитним товариством "Фортуна" було подано місцевому суду клопотання № 2 від 08.06.2011 р. (т. 1, а. с. 84) про долучення доказів, серед яких міститься копія клопотання Шахтарського районного споживчого товариства № 1 від 31.01.2011 р. (т. 1, а.с.87-88), поданого до Господарського суду Донецького області в межах розгляду справи № 37/6, в додатках до якого пунктом 21 зазначено копії договору оренди від 01.02.2008 р. та протоколу розбіжностей до нього від 22.02.2008 р. Наведене свідчить про можливу наявність у Шахтарського районного споживчого товариства підписаного позивачем та відповідачем протоколу розбіжностей. Однак судами попередніх інстанцій вказані обставини належним чином не досліджені, відповідних процесуальних дій щодо оцінки цих поданих стороною доказів не вчинено.

Як зазначалось вище, у період з січня 2008 року по січень 2010 року позивачем було перераховано відповідачу загальну суму 19.241,17 грн.

Враховуючи відсутність в платіжних документах посилань на будь-які договори, але зазначення природи перерахованої суми, а саме: "орендна плата", "за оренду приміщення", апеляційний суд дійшов висновку, що саме на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2008 р. позивачем у період з 13 березня 2008 року по 12 січня 2010 року була перерахована відповідачу орендна плата у сумі 18.201,17 грн.

Однак вказаний висновок суду не можна вважати обґрунтованим та таким, що зроблених на підставі оцінки усіх наявних у матеріалах справи доказів, оскільки, як встановлено апеляційним судом, згідно з п. 3.2 договору оренди від 01.02.2008 р. розмір орендної плати складає 35,00 грн., що вказує на значну неспіврозмірність суми, яка за висновком апеляційного суду підлягала сплаті за період з 13 березня 2008 року по 12 січня 2010 року, та умов договору.

При цьому ані судом першої, ані апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не встановлювались та не досліджувались обставини щодо фактичного користування позивачем об'єктом оренди, а у випадку такого користування –щодо підстав користування та перерахування орендної плати, в той час, коли для застосування ст.ст. 1212, 1213 ЦК України обов’язково повинно бути встановлено відсутність правової підстави (в т.ч. обов'язку з оплати фактичного користування об'єктом оренди) для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суди попередніх інстанцій у зазначеній частині в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не розглянули в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності, та не з'ясували, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, зокрема, скаржник, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин, зокрема щодо фактичного користування позивачем об'єктом оренди, а у випадку такого користування –щодо підстав та обставин перерахування орендної плати.

Колегія суддів також зазначає, що під час розгляду справи відповідач заявив про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин в частині стягнення сум, сплачених квитанціями від 17.01.2008 р., 18.02.2008 р. та 13.03.2008 р. відповідно до ст. 257 ЦК України.

Враховуючи те, що позивачем пропущено встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 1.845,00 грн. підлягають залишенню без задоволення, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій.

Щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 1.924,12 грн. на підставі ч. 7 ст. 8 ГПК України, то колегія суддів також погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем не доведено, що претензійна сума була списана відповідачем, отже вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у сумі 1.924,12 грн., підлягають залишенню без задоволення.

В цій частині оскаржуване рішення та постанова підлягають залишенню без змін, оскільки зроблений ними висновок про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог в частині стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 1.040,00 грн. та штрафу в сумі 1.924,12 грн. є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, і ненадання їм належної правової оцінки є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі в частині відмови у стягненні 17.396,17 грн. підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ,

Касаційну скаргу Комунального товариства "Фортуна" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.08.2011 р. у справі № 40/64 скасувати в частині відмови у стягненні 17.396,17 грн., а справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

В решті постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.08.2011р. у справі № 40/64 –залишити без змін.