Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_5 про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування у розмірі 8198, 89 грн.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 01.07.2011 року у справі № 5008/476/2011 (суддя Ушак І.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 року (судді: Гнатюк Г.М. –головуючий, Кравчук Н.М. Мирутенко О.Л. ) у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Цивільного кодексу України (435-15) , Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) .

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 14.12.2007 року позивач як страховик та ОСОБА_8 як страхувальник уклали договір добровільного страхування наземного транспорту, оформлений полісом № НТ 21439 ( далі –договір страхування). Об’єктом договору страхування був автомобіль ВАЗ 111193.

01.03.2008 року о 13 год. 00 хв. у м. Києві по вул. Кільцева дорога, 6, сталася ДТП: автомобіль "Рено", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_9, не дотримавшись безпечного бокового інтервалу, здійснив зіткнення із застрахованим автомобілем, яким керував ОСОБА_8, що призвело до пошкодження зазначених транспортних засобів.

За даними довідки відділу ДАІ по обслуговуванню Святошинського району від 4.04.08 року № 10/1091 та відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 5.03.08 року ДТП відбулась внаслідок вчинення водієм ОСОБА_9 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП .

За наслідками ДТП позивач здійснив страхове відшкодування на суму 8198,89 грн. на користь страхувальника шляхом перерахування зазначеної суми підприємству, яке безпосередньо здійснювало зазначений ремонт, що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням № 3471 від 15.04.2008 року.

Власником транспортного засобу "Рено" є відповідач, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги саме до відповідача на підставі статей 22, 1166, 1172 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач, довівши належним чином що відповідач у справі несе відповідальність за дії свого працівника, причинний зв’язок між правопорушенням і завданням шкоди, не довів у встановленому порядку розмір завданої шкоди. Зокрема, суди зазначили, що позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі, який підтверджено виключно калькуляцією на ремонт застрахованого автомобіля, складеною підприємством КСП ПП "Анна-7", що суперечить затвердженим позивачем Правилам добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) (автокаско).

У пункті 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року №02-5/422 "Про судове рішення" (v_422800-96) зазначено, що, у відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: 3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; 3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; 3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 3 Роз'яснення (v_422800-96) ).

Рішення та постанова зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (стаття 1188 Кодексу).

Стаття 22 ЦК України встановлює, що особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності вини заподіювача шкоди і причинного зв'язку між самою шкодою та неправомірними діями особи, що заподіяла шкоду. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 1166 ЦК України).

Як вбачається з рішення та постанови, господарські суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на недоведеність розміру позовних вимог, при цьому контррозрахунку ані відповідачем ані судами не зроблено.

Колегія звертає увагу судів першої та апеляційної інстанції, що, відповідно до частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Також судами залишені поза увагою заперечення позивача щодо трактування судами положень Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) (автокаско).

У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд господарському суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, вирішити спір із дотриманням норм процесуального законодавства на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин сторін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 року у справі № 5008/476/2011 господарського суду Закарпатської області та рішення господарського суду Закарпатської області від 01.07.2011 року у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.