Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.12.2010 року по справі № 12/99-1806 з Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на користь Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4 було стягнуто 155516,30 грн. орендної плати, 311032,60 грн. неустойки, 195,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 4750,49 грн. витрат по сплаті державного мита; на виконання вказаного рішення видано наказ від 12.03.2011 року.

05.05.2011 року Суб'єкт підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4 звернувся до господарського суду в порядку статті 1212 Господарського процесуального кодексу України зі скаргою, в якій просив (з врахуванням уточнення від 30.08.2011 року) визнати незаконною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції міста Києва щодо виконання наказу господарського суду від 12 березня 2011 року, виданого у справі № 12/99-1806, та зобов’язати орган виконавчої служби виконати даний наказ відповідно до приписів Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) та у спосіб, встановлений виконавчим документом. Скаржник зазначав, що судове рішення у даній справі не виконано добровільно, натомість жодних дій, що свідчили б про примусове виконання виданого наказу орган виконавчої служби не вчиняє.

07.06.2011 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України звернулося до господарського суду Тернопільської області із скаргою на бездіяльність відділу державної виконавчої служби в якій просило визнати незаконною бездіяльність Відділу виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, що проявляється у не винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження за виконавчим документом на підставі рішення Господарського суду Тернопільської області від 24 грудня 2010 року у справі № 12/99-1806 про стягнення заборгованості з Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на користь ОСОБА_4; зобов’язати Відділ Державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві винести постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого документу на підставі рішення Господарського суду Тернопільської області від 24 грудня 2010 року у справі № 12/99-1806 про стягнення заборгованості з Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на користь ОСОБА_4, у зв’язку з його повним виконанням.

Скаржник зазначав, що з метою добровільного виконання рішення ним 21.03.2011 року перераховано грошові кошти в сумі 471494,49 грн. на рахунок, відкритий в Публічному акціонерному товаристві "Універсал Банк" та належний ОСОБА_4; натомість всупереч пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" орган виконавчої служби не виносить постанову про закінчення виконавчого провадження та виніс незаконну постанову про арешт коштів банку, що перешкоджає його нормальній діяльності.

Суб'єкт підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4 (стягувач) відхилив доводи скарги, поданої Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" (боржником), зазначивши, що боржник перерахував кошти на рахунок, відкритий фізичній особі ОСОБА_4, а не на рахунок, призначений для здійснення підприємницької діяльності Суб'єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_4, відтак наказ суду не виконано; поточний рахунок, на які надійшли кошти, забороняється використовувати для проведення операцій, пов'язаних з здійсненням підприємницької діяльності.

Боржник відхилив доводи скарги стягувача, вказавши, що резолютивна частина виконуваного рішення не зазначає рахунку, на який має проводитися стягнення; право здійснювати підприємницьку діяльність 6не позбавляє стягувача статусу фізичної особи як учасника цивільних відносин.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 30.08.2011 року (суддя Френдій Н.А.) скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4 задоволено; визнано незаконною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції м. Києва щодо примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 12 березня 2011 року, виданого у справі № 12/99-1806 та зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції м. Києва виконати даний наказ відповідно до приписів Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) та у спосіб, встановлений виконавчим документом; в задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції м. Києва щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження за виконавчим документом на підставі рішення Господарського суду Тернопільської області від 24 грудня 2010 року у справі № 12/99-1806 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2011 року (судді: Желік М.Б.- головуючий, Кузь В.Л., Юркевич М.В.) ухвалу місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на повноту встановлення необхідних обставин справи та вірне застосування норм матеріального та процесуального права.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" подало до Вищого господарського суду касаційну скаргу, в якій просить прийняті у справі постанову та ухвалу скасувати, задовольнити скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві та зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві винести постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням рішення.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки ними не прийнято до уваги положення статей 14, 599 Цивільного кодексу України, що призвело до необхідності виконання зобов'язання в подвійному розмірі; зобов'язання боржника виникло не на підставі договору оренди, а на підставі судового рішення, відтак не повинно виконуватися на умовах, визначених договором оренди; за статтями 24, 25, 50 та 52 Цивільного кодексу України право на підприємницьку діяльність не впливає на визначення суб'єкта права власності на набуті від такої діяльності грошові кошти; судами неправильно застосовано пункти 7.7 та 7.8 Інструкції № 492 (z1172-03) Національного банку України; положення Податкового кодексу України (2755-17) не стосуються спірного питання.

Суб'єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_4 у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу відхилив її доводи, зазначивши про законність та обґрунтованість судових рішень

Орган державної виконавчої служби не надіслав відзив на касаційну скаргу; не скористався правом на участь своїх представників у судовому засіданні.

Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" подало клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість забезпечити участь представника в судовому засіданні; вказане клопотання відхилено з огляду на приписи статті 111-8 Господарського процесуального кодексу України (строки розгляду касаційної скарги), а клопотання про продовження процесуального строку не заявлялось.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представника Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.12.2010 року по справі № 12/99-1806 з Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на користь Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4 було стягнуто 155516,30 грн. орендної плати, 311032,60 грн. неустойки, 195,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 4750,49 грн. витрат по сплаті державного мита; на виконання вказаного рішення видано наказ від 12.03.2011 року.

Як вбачається з вхідного № 4486, 14.03.2011 року стягувач звернувся до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві з заявою про прийняття до виконання судового наказу з одночасним зазначенням у заяві номера поточного рахунку стягувача № НОМЕР_1 в "Райффайзен Банк Аваль" МФО 380805 для зарахування коштів на виконання даного наказу, додавши до заяви наказ, довідку з банку про наявність поточного рахунку (як підприємця), докази відправки даних документів боржнику; також стягувач просив накласти арешт на рахунок боржника.

Також суди встановили, що фіскальним чеком № 8130, описом вкладення та повідомленням про вручення підтверджується направлення стягувачем боржнику супровідного листа від 14.03.2011 року, в якому повідомлено про направлення наказів на примусове виконання та довідку про наявність поточного рахунку для зарахування коштів.

21.03.2011 року старшим державним виконавцем державної виконавчої служби Гаркавенко А.В. винесено постанову ВП № 225260914 про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу від 12.03.2011 року про стягнення коштів.

Копією платіжного доручення № 766 від 21.03.2011 року підтверджується, що боржник з метою добровільного виконання рішення Господарського суду Тернопільської області перерахував грошові кошти в сумі 471494,49 грн. на рахунок ОСОБА_4 № НОМЕР_2, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Універсал Банк" за договором № 000005353 банківського обслуговування фізичної особи (укладений 04.06.2008 року ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є боржник).

Відповідно до пункту 1.3 договору № 000005353 банківського обслуговування фізичної особи клієнт (ОСОБА_4) зобов'язався не використовувати відкритий рахунок для підприємницької діяльності.

29.03.2011 року старшим державним виконавцем органу державної виконавчої служби винесено постанову про приєднання виконавчого провадження № 25260914 з примусового виконання наказу № 12/99-1806 від 12.03.2011 року до зведеного виконавчого провадження № 26575995.

Аналізуючи статтю 128 Господарського кодексу України, Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджену постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року № 492 (z1172-03) , Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджену постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 280 (z0918-04) , Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) , порядок декларування зазначених коштів за Податковим Кодексом України, суди дійшли висновку, що законодавець розмежовує майно фізичної особи та фізичної особи-підприємця, а відтак, перерахувавши кошти на поточний рахунок ОСОБА_4 № НОМЕР_2, боржник (що був обізнаний з наявністю у стягувача рахунків у інших кредитних установах) не виконав рішення суду в добровільному порядку.

За статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб –це сукупність дій органів та посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судова колегія зазначає, що підстави виникнення у боржника грошових зобов'язань визначені статтею 11 Цивільного кодексу України, що відносить до таких, зокрема, договори та інші правочини; судове рішення є наслідком реалізації особою –стягувачем права на судовий захист порушеного права, застосуванням державного примусу у відносинах сторін, що однак, не породжує, не змінює та не припиняє їх зобов'язальних правовідносин (за винятком випадків, передбачених актами цивільного законодавства). Виконання судового рішення в добровільному порядку одночасно є виконанням цивільного обов'язку боржником, що має здійснюватись із додержанням як вимог, викладених у резолютивній частині рішення, так і загальних вимог законодавства щодо виконання зобов'язань, умови, за яких зобов'язання вважається виконаним.

Відповідно для правильного розгляду поданих стягувачем та боржником скарг, господарським судам належало з'ясувати додержання боржником та органом державної виконавчої служби вимог законодавства, що регулює порядок виконання судових рішень, а також природу правовідносин сторін у даному спорі.

Відповідно до статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою; за частиною 1 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи.

Здійснення підприємницької діяльності є правом фізичної особи з повною цивільною дієздатністю, реалізація якого здійснюється за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким чином, реєстрація фізичної особи як підприємця засвідчує його право на зайняття підприємницькою діяльністю, однак не змінює його правового статусу у цивільних відносинах як фізичної особи.

Фізична особа як суб'єкт права приватної власності має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 Цивільного кодексу України), що відповідає положенням Господарського кодексу України (436-15) про майнову основу господарювання та правовий режим майна суб'єктів господарювання; за статтею 177 Цивільного кодексу України майном вважаються також і гроші.

Засвідчення у найменуванні сторони в процесуальних судових документах її статусу як суб'єкта господарювання (фізичної особи –підприємця) є підтвердженням даного спору як господарського, однак не є обов'язковим реквізитом найменування сторони за статтею 54 Господарського процесуального кодексу України. Певні особливості у правовому регулюванні порядку використання майна для здійснення підприємницької діяльності, обов'язок вести облік результатів підприємницької діяльності, відмінності у оподаткуванні результатів підприємницької діяльності не змінюють особу суб'єкта права приватної власності на таке майно, що безпідставно не враховано господарськими судами попередніх інстанцій при визначенні особи - власника майна (грошових коштів, облікованих на балансових рахунках 2600 та 2620).

Поза тим суди залишили поза увагою обставини справи, чи було прийнято стягувачем здійснене боржником виконання грошового зобов'язання як належне, виходячи з його подальших дій щодо одержаних коштів. Також судами не перевірено, чи суперечить здійснене боржником виконання судовому рішенню та виданому на його підставі наказу.

Так, за статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконанню підлягають виконавчі документи, в яких зазначаються, зокрема, резолютивна частина рішення, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача та боржника. Їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб –платників податків), а також інші дані, які ідентифікують стягувача чи боржника,в тому числі їх рахунки.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача, що може містити також відомості про боржника.

Статтею 45 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено порядок виплати стягувачу грошових сум, стягнутих з боржника в порядку примусового виконання, що надає стягувачу –фізичній особі можливість подати державному виконавцю заяву про перерахування коштів на зазначений стягувачем рахунок в банку чи іншій кредитній установі, або одержати кошти за поштовим переказом, здійсненим на його адресу, не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою; вказана норма регламентує дії саме органу державної виконавчої служби в порядку примусового виконання.

Аналізуючи дії боржника на предмет додержання ним спеціальних інструкцій, господарські суди не врахували, що стягувач не є органом, який контролює банківську діяльність, а з'ясування здійснення боржником неправомірних дій, що перешкоджали б діяльності стягувача, ведення ним обліку, завдавали б йому майнових втрат, також не стосуються предмету даного судового розгляду; поза тим суди не з'ясували, яким чином боржник повинен був виконати грошове зобов'язання на користь стягувача, щоб таке виконання було належним, яким чином мало бути виконано судове рішення відповідно до його резолютивної частини, чи прийнято стягувачем добровільне виконання зазначеного у рішенні зобов'язання, як належне.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та ухвалі місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що судами, розглядаючи справу, не розглянуто всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; невірно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду скарг є передчасними.

Допущені порушення процесуальних норм унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанову та рішення у даній справі слід скасувати, направивши справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

за участю представників:
позивача	ОСОБА_4, ОСОБА_5. дов. від 11.12.2009 р.