Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик" звернувся до Приватного підприємства "Реалспецсервіс" з позовом про:

- визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на цілісний майновий комплекс загальною площею 5428,4 кв.м, розташований за адресою: м. Житомир, вул. Коростишівська, 56, який складається з наступних будівель: адміністративна будівля літера "Б" площею 1774,6кв.м., станція технічного обслуговування літера "В" площею 1894,3кв.м, прохідна літера Т" площею 125,4кв.м, котельня літера "Д" площею 376,8кв.м, приміщення для охорони машин літера "З" площею 374,4кв.м, склад літера "Л" площею 530,5кв.м, будівля для зберігання води літера "Е" площею 86,7кв.м, електроцех, акумуляторна літера "М" площею 65,6кв.м, приміщення ПММ літера "С" площею 94,5кв.м, кузня літера "О" площею 34,8кв.м, будівля мийки літера "Р" площею 10,8кв.м, склад ПММ літера "Т" площею 15,5кв.м, уборна літера "У" площею 16,3кв.м, гараж літера "X" площею 28,2кв.м;

- витребування у відповідача (Приватного підприємства "Реалспецсервіс") цілісного майнового комплексу загальною площею 5428,4кв.м, розташованого за адресою: м. Житомир, вул. Коростишівська, 56, який складається з будівель: адміністративна будівля літера "Б" площею 1774,6кв.м, станція технічного обслуговування літера "В" площею 1894,3кв.м, прохідна літера "Г" площею 125,4 кв.м, котельня літера "Д" площею 376,8кв.м, приміщення для охорони машин літера "З" площею 374,4 кв.м, склад літера "Л" площею 530,5кв.м, будівля для зберігання води літера "Е" площею 86,7кв.м, електроцех, акумуляторна літера "М" площею 65,6кв.м, приміщення ПММ літера "С" площею 94,5 кв.м, кузня літера "О" площею 34,8кв.м, будівля мийки літера "Р" площею 10,8 кв.м, склад ПММ літера "Т" площею 15,5кв.м, уборна літера "У" площею 16,3 кв.м, гараж літера "X" площею 28,2кв.м., та повернення його державі в особі Кабінету Міністрів України, шляхом передачі у господарське відання державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик".

Рішенням господарського суду Житомирської області від 23.06.2011р. (суддя Шніт А.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2011р. (головуючий суддя Огороднік К.М., судді Василишин А.Р., Коломис В.В.), в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Заступник Генерального прокурора України та Перший заступник прокурора Рівненської області звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Свої вимоги скаржники обґрунтовують порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.11.2011р. касаційні скарги прийняті до провадження та призначені до розгляду.

Ухвала Вищого господарського суду України про прийняття касаційних скарг до провадження направлена учасниками провадження у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг.

У судове засідання 07.12.2011р. представники позивача 2, відповідача та третьої особи не з'явились.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача 1 підтримали доводи та вимоги, наведені в касаційних скаргах.

Ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки. На момент розгляду справи у судовому засіданні 07.12.2011р. клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило. Скарги розглядаються за наявними матеріалами справи, а повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється учасникам судового процесу поштою в установленому законом порядку.

Розглянувши касаційні скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що право власності на спірне майно належить Державі України в особі Верховної Ради України, у зв'язку з чим тільки остання, як власник, має право звертатися за судовим захистом вказаного права. Відтак, на думку судів, Кабінет Міністрів України та Державне комплексне торговельне підприємство "Хрещатик" не є належними позивачами у справі. Вказаний висновок є помилковим, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ №244522 від 01.11.2005р. цілісний майновий комплекс, розташований по вул. Коростишівській, 56 в м. Житомирі, належить Державі Україна в особі Верховної Ради України та перебуває в повному господарському віданні Державного комплексного торгівельного підприємства "Хрещатик". Вказане свідоцтво видане на підставі рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради №729 від 27.10.2005р.

За загальним правилом, дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Пунктом 1 статті 32 Закону України "Про власність" №697-XII від 07.02.1991р. було визначено, що суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України.

Відповідно до пункту п. 1 статті 33 Закону України "Про власність" №697-XII від 07.02.1991р., який був чинним на момент видачі свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ №244522 від 01.11.2005р., управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи.

В подальшому, наведена норма втратила чинність на підставі Закону України "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №139-V від 14.09.2006р. (139-16)

У зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" №997-V від 27.04.2007р. (997-16) , Закон України "Про власність" №697-XII від 07.02.1991р. (697-12) втратив чинність.

Слід зазначити, що на спірний об'єкт нерухомості не поширюється дія Закону України "Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України" №594/96-ВР від 13.12.1996р. (594/96-ВР) Оскільки згідно преамбули, норми цього Закону визначають порядок володіння, користування та розпорядження майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради України.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

За приписами п. 5 ст. 116 Конституції України, п. 6 ст. 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" №2591-VI від 07.10.2010р., статей 1, 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" №185-V від 21.09.2006р. до повноважень Кабінету Міністрів України належить управління об'єктами державної власності, зокрема, реалізація прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись з позовом у даній справі в інтересах держави як власника спірного майна, прокурор правомірно визначив позивачем Кабінет Міністрів України, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Також належним позивачем у справі є Державне комплексне торгівельне підприємство "Хрещатик", у якого спірне майно перебувало на праві господарського відання.

За таких обставин, прийняті судами внаслідок неправильного застосування норм матеріального права висновки про неналежність позивачів є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Судами дійшли помилкового висновку про те, що обставини, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 24.06.2010р. у справі №14/145-Д, мають преюдиційне значення на підставі статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В даному випадку, приписи вищенаведеної статті не застосовуються, оскільки склад сторін у справі №5/5007/17/11 та у справі №14/145-Д є різним. Тому факти, встановлені в постанові Вищого господарського суду України від 24.06.2010р. у справі №14/145-Д, не мають преюдиційного значення для розгляду справи №5/5007/17/11.

Додатково слід зазначити, що юридична оцінка обставин справи, відповідні правові висновки судів щодо прав та обов'язків сторін не є преюдиційними.

Також, судами не надано жодної правової оцінки доводам та вимогам позовної заяви, підставам, з яких звернувся прокурор для захисту інтересів держави, не досліджено юридичну природу спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з’ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли до передчасних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів, враховуючи приписи ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові підлягають скасуванню, як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України -

Касаційні скарги Заступника Генерального прокурора України та Першого заступника прокурора Рівненської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від 23.06.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2011р. у справі №5/5007/17/11 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.