Рішенням господарського суду м.Києва від 09.08.2011 (суддя Кирилюк Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 (судді: Гарник Л.Л., Пантелієнко В.О., Верховець А.А.), в задоволенні позову відмовлено у зв’язку з недоведеністю порушення відповідачем прав позивача на відшкодування шкоди в порядку регресу, оскільки на момент пред'явлення позову позивач не звертався до відповідача з регресною вимогою про відшкодування виплаченої страхової суми у добровільному порядку.

ПАТ "ПРОСТО-Страхування" у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 993, 1191 ЦК України та ст.ст. 35, 37 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Зокрема, скаржник вказує на те, що особа, яка має право на отримання страхового відшкодування, не позбавлена можливості реалізувати відповідне право шляхом звернення безпосередньо до суду та без попереднього звернення до страховика із заявою про відшкодування виплаченої страхової суми в порядку регресу. Заявник вважає таке попереднє звернення процедурою досудового врегулювання спору, що визнано необов'язковим згідно рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 (v015p710-02) по справі №15-рп/2002.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Згідно полісу №ВА/4894930 ПАТ "СТ "Іллічівське" застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_2, забезпечений транспортний засіб –ВАЗ-21124 державний реєстраційний №НОМЕР_1. Строк дії договору - з 13.07.2000р. по 12.07.2007р.

07.06.2007р. сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю транспортних засобів: Hyundai Tucson державний реєстраційний №НОМЕР_2 та ВАЗ державний реєстраційний № НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 Дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 пункту 10.1 Правил дорожнього руху України.

Зазначене підтверджується постановою Голосіївського районного суду м.Києва від 26.06.2007 у справі №3-22271/4 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2

Транспортний засіб ОСОБА_3 - автомобіль Hyundai Tucson, державний реєстраційний №НОМЕР_2, застрахований позивачем згідно договору добровільного страхування транспортного засобу від 27.04.2007 №121008.

Згідно платіжного доручення №9527 від 17.07.2007 позивачем оплачено на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 24990 грн.

Відповідач, який є страховиком відповідальності винної особи, не здійснював виплати страхового відшкодування безпосередньо потерпілому. Натомість, позивач сплатив потерпілому у ДТП страхове відшкодування за договором добровільного страхування.

Між тим, позивачем не надсилалась відповідачу вимога про відшкодування виплаченої страхової суми (24990 грн.). Докази зворотного в матеріалах справи відсутні, сторонами не надані.

Згідно п.1 ст. 35 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Вимогами ст. 37 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 зазначеного закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Зважаючи на те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про відшкодування виплаченої страхової суми, апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем наявності достатніх правових підстав для стягнення відповідних коштів в судовому порядку.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 993, ч.1 ст. 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" відшкодуванню шкоди в порядку регресу має передувати звернення страховика зі зворотною (регресною) вимогою до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Відповідно до ст. 33 ГПК України обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Передчасне уявлення позивача про наявність підстав для відшкодування шкоди в порядку регресу за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для здійснення регресного відшкодування в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів .

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду чи на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних з недоведеністю порушення прав позивача (постанова ВГСУ від 23.03.2011 та постанова ВСУ від 12.09.2011 у справі №33/341).

Крім того, приписами ч.2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної (регресної) вимоги до відповідача.

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та скаржником не доведено пред'явлення позивачем на момент звернення з позовом належної вимоги в розумінні ч.2 ст. 530 та ч.1 ст. 1191 ЦК України, що свідчить про ненастання строку виконання відповідачем зобов'язання по відшкодуванню шкоди в порядку регресу.

За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно відмовив у позові з тих мотивів, що позивач передчасно звернувся до суду з позовом до іншого страховика про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, не довівши порушення своїх прав на добровільну виплату відповідачем страхового відшкодування, оскільки як на момент пред'явлення позову так і на момент прийняття судом першої інстанції рішення позивач на підставі ст. 993, ч.1 ст. 1191 ЦК України з відповідною вимогою не звертався до відповідача, а останній не відмовляв у її задоволенні.

Жодних доказів з цього приводу матеріали справи не містять та заявником не надано.

Сама по собі участь ПАТ "СТ "Іллічівське" у якості іншого відповідача при розгляді цивільної справи не є доказом дотримання ПАТ "ПРОСТО-Страхування" положень ч.2 ст. 530 та ч.1 ст. 1191 ЦК України шляхом направлення зворотної (регресної) вимоги на адресу ПАТ "СТ "Іллічівське".

Наведеним спростовується посилання заявника на те, що особа, яка має право на отримання страхового відшкодування, не позбавлена можливості реалізувати відповідне право шляхом звернення безпосередньо до суду та без попереднього звернення до страховика із заявою про відшкодування виплаченої страхової суми в порядку регресу.

Колегія також не приймає до уваги твердження заявника, які ґрунтуються на помилковому ототожненні попереднього звернення позивача з регресною вимогою та процедури досудового врегулювання спору, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 (v015p710-02) по справі №15-рп/2002 визнано необов'язковість досудового (претензійного) врегулювання спору, встановленого процесуальним законом, а в даному випадку мало місце невикористання позивачем свого права на звернення з регресною вимогою до особи, відповідальної за завдані збитки, що передбачено нормами матеріального права (ст. 993 та ч.1 ст. 1191 ЦК України).

Касаційна інстанція також відхиляє недоречні посилання скаржника на позбавлення його права звернутися у майбутньому до суду з тим же позовом до відповідача у випадку відмови останнього добровільно відшкодувати шкоду за заявою позивача про виплату страхового відшкодування, оскільки у даній справі відмова в позові мотивована лише ненастанням у страховика обов'язку здійснити таке відшкодування через відсутність звернення позивача до відповідача зі зворотною (регресною) вимогою про добровільне відшкодування, що виключає передбачену п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України тотожність підстав позовів у разі майбутнього звернення позивача до господарського суду після відмови останнього відшкодувати шкоду у добровільному порядку.

Колегія погоджується з доводами заявника щодо помилкового застосування судами норм ст.ст. 35, 37 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до спірних правовідносин, пов'язаних з відшкодуванням шкоди в порядку регресу за участю двох страховиків, оскільки вказаними статтями врегульовано відносини щодо виплати страхового відшкодування, які виникли між страхувальником (вигодонабувачем) та страховиком, зокрема, в частині порядку та строку виплати страхового відшкодування на користь страхувальника (вигодонабувача).

Разом з тим, враховуючи те, що в даному випадку помилкове застосування судами положень ст.ст. 35, 37 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не зробило неможливим встановлення апеляційним судом інших фактичних обставин справи (ненастання у страховика обов'язку здійснити відшкодування шкоди в порядку регресу, недоведеність порушення відповідачем прав позивача), що мають істотне значення для правильного вирішення спору, тобто не призвело до прийняття неправильних по суті судових рішень, тому в розумінні п.3 ст. 1119 ГПК України вказана обставина не може бути достатньою підставою для їх скасування.