Рішенням від 19.08.2011 господарського суду Одеської області позов задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто 62750, 78 дол. США пені, (в еквіваленті по курсу НБУ 500123, 72 грн.), 63, 97 дол. США річних (в еквіваленті по курсу НБУ 509, 84 грн.), та судові витрати.

Постановою від 27.09.2011 Одеського апеляційного господарського вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Українсько-американське спільне підприємство "Трейс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким визначити ціну позову в сумі 41858, 74 грн., в тому числі 35070, 84 грн. пені та 6787, 90 грн. штрафу, провадження у справі припинити.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов договору від 08.11.07 № 232, укладеного між Українсько-Американським спільним підприємством "Трейс" та ДП "Іллічівський морський торговельний порт", останній взяв на себе зобов’язання надавати послуги з виконання вантажо-розвантажувальних робіт імпортної руди та інших супутніх послуг пов'язаних з обробкою вантажу в порту.

Пунктом 2.2. договору передбачено зобов’язання підприємства сплачувати порту вартість послуг за даним договором та інших послуг, котрі надавались портом, по діючим в порту ставкам та тарифам, які склались на день надання послуг та/або відвантаження вантажу, вартість яких відповідно до пункту 2.6.5 договору оплачується попередньо в сумі 50% від їх вартості впродовж 10 банківських днів з моменту закінчення розвантаження, решта - оплачуються впродовж 10 банківських днів з моменту оформлення генерального акту.

Пунктом 6.4 договору за порушення строків оплати, передбачених п. 2.6.5, встановлено зобов’язання підприємства "Трейс" сплатити порту пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Судами з’ясовано, що на підставі наданого відповідачем наряду № 23 від 26.02.11 позивачем було здійснено відвантаження судна "Еліна Б", яке закінчилось 04.03.2011 (про що вказано в генеральному акті), відповідно, 50% вартості робіт повинні бути сплачені до 22.03.2011р.

При цьому сам генеральний акт було складено 24.03.2011, у зв’язку з чим остаточний розрахунок повинен був бути проведений відповідачем до 07.04.2011 року.

Порушення визначених вказаним вище договором строків оплати вартості наданих портом послуг (грошові кошти в сумі 371114,42 дол. США були сплачені лише 05.05.2011) стало підставою для звернення порту з позовом у даній справі.

Також судами з’ясовано, що 16.06.11 відповідачем здійснено часткову оплату штрафних санкцій в сумі 51967 грн., з яких: 43539,92 грн. - пеня, 8427,08 грн. - річні.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов про стягнення з відповідача пені у передбаченому п. 6.4 договору розмірі, виходили з того, що ч. 2 ст. 231 ГК України є спеціальною нормою для спірних правовідносин, яка встановлює розміри штрафних санкцій в разі порушення господарського зобов’язання, де однією із сторін є суб’єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо інше не встановлено законом або договором.

Також суди послались на те, що положення ст. 551 ЦК України мають пріоритетне застосування над положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , як такі, що прийняті пізніше. При цьому відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Між тим, суди не врахували, що частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення для вирішення спору. При цьому судами вказані обставини не досліджувались.

Так, частиною 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 статті 83 ГПК України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Проте, суди попередніх інстанцій не врахували приписи названих норм закону, як і те, що відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов’язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому судами не взято до уваги незначний період прострочення виконання зобов’язання та не з’ясовано співрозмірність штрафних санкцій наслідкам правопорушення.

З врахуванням того, що згідно ч. ІІ ст. 1117 касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, судове рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.

З огляду на зазначене, судові рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення від 19.08.11 господарського суду Одеської області та постанову від 27.09.11 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 35/17-2237-2011 скасувати.