Товариство з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Дорожник" про витребування з чужого незаконного володіння 1000 тон пісково-сольової суміші та повернути її позивачу, а також стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 972,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору безоплатного зберігання від 26.11.2008 року щодо повернення майна, яке знаходиться на зберіганні.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2011 року (суддя Первушин Ю.Ю.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.08.2011 року (головуючий суддя Швець В.В., судді Павловський П.П., Чус О.В.), позовні вимоги задоволено частково.

Зобов’язано Комунальне підприємство "Дорожник" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" 1000 тон пісково-сольової суміші, стягнуто 923,54 грн. пені та відповідні судові витрати.

В решті позову відмовлено.

Комунальне підприємство "Дорожник" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.08.2011 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доповідач: Волковицька Н.О.

Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та незастосування норм матеріального права.

На думку заявника апеляційний суд повинен був зупинити розгляд справи на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України до розгляду справи у господарському суді Дніпропетровської області про визнання договору від 26.11.2008 року про безоплатне зберігання недійсним.

Також заявник вважає, що судом не застосовано пункт 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей, затв. Наказом Мінфіну України від 16.05.1996 року №99 (z0293-96) відповідно до якого –у випадку передачі цінностей, право власності на які в результаті такої передачі не переходить (у тому числі на відповідальне зберігання) оформляється довіреність від одержувача. Тому передача товарів зберігачу супроводжується виписаною поклажодавцем накладною на відпуск товарно –матеріальних цінностей в обмін на довіреність від одержувача та не прийнято до уваги пункт 2.9 методичних рекомендацій щодо бухгалтерського обліку запасів, затв. Наказом Мінфіну від 10.01.2007 року №2 відповідно до яких при прийманні ТМЦ на відповідальне зберігання складається акт про прийом матеріалів, комірник повинен при цьому завести на отримані цінності карточку складського обліку. Такі документи не були надані у підтвердження передачі на зберігання ТМЦ відповідачу.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю –доповідача та присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 26.11.2008 року між Комунальним підприємством "Дорожник" (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" (поклажодавець) було укладено договір безоплатного зберігання, відповідно до пункту 1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на безоплатне зберігання пісково-сольову суміш у кількості 1000 тон на суму 57231,51 грн.

Судами встановлено, що 26.11.2008 року сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі пісково-сольової суміші, згідно з яким поклажодавець передав, а зберігач прийняв пісково-сольову суміш у кількості одна тисяча тон.

Згідно пунктів 2.1.1, 2.1.4 договору, зберігач зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення зберігання майна протягом строку зберігання, повернути майно поклажодавцю за першою його вимогою.

Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини) (пункт 3.2 договору).

Факт належності позивачу пісково-сольової суміші підтверджується копіями видаткових накладних №БТ-2611/1 від 26.11.2008 року, №РН-0000021 від 25.01.2008 року, №РН-0000007 від 13.01.2008 року, №250105 від 25.01.2008 року.

Додатковою угодою № 1 до договору безоплатного зберігання від 26.08.2008 року сторони внесли зміни до абзацу 1 додатку 1 спірного договору, виклавши його в наступній редакції: "пісково-сольова суміш у кількості 1000 тон, переданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Адантранссервіс" Комунальному підприємству "Доржник" за місцем зберігання: м.Дніпродзержинськ, вул.Петровського, 176 по договору безоплатного зберігання на строк не пізніше 26.11.2011 року складається з піску кількістю 797 кг., загальною вартістю 33210,52 грн., солі помолу № 3 кількістю 203 кг., загальною вартістю 24020,99 грн."

18.03.2011 року за вих. №46 позивач надіслав відповідачу претензію №01 з проханням повернути майно із зберігання, яка була отримана відповідачем 21.03.2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

У встановлений строк відповідач суміш не повернув, відповіді на претензію не надав.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що статтею 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, іншими актами цивільного законодавства для забезпечення схоронності речі.

Згідно приписів частини 1 статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Статтею 953 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця провернути річ навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Пунктом 6.2 договору строк договору починає свій перебіг з дня його підписання сторонами та діє до пред'явлення поклажодавцем вимоги про повернення пісково-сольової суміші.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.

Виходячи із того, що оскільки спірне майно було передано відповідачу на підставі договору безоплатного зберігання від 26.11.2008 року суди попередніх інстанцій обґрунтовано не застосували до спірних правовідносин приписи статті 1212 Цивільного кодексу України та відхилили вимоги позивача про витребування з чужого незаконного володіння Комунального підприємства "Дорожник" 1000 тон пісково-сольової суміші, як не обґрунтовані.

Згідно статті 216, частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно частини 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесена пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Судами встановлено, що пунктом 4.4 договору сторони передбачили, що у випадку неповернення майна поклажодавцеві за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцеві пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від вартості майна за кожен день затримки повернення майна.

На підставі пункту 4.4 договору, позивач нарахував відповідачу пеню за період невиконання зобов'язання на суму 57231,51 грн. з 21.03.2011 року по 28.04.2011 року у розмірі 972,15 грн., проте суди попередніх інстанцій перевіривши суму пені за період з 21.03.2011 року по 28.04.2011 року дійшли висновку, що пеня складає 923,54 грн.

Відповідно до положень статей 216- 217, 230- 231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Виходячи із встановлених обставин справи суди дійшли вірного висновку про неналежне виконання відповідачем господарського зобов’язання про повернення майна зі зберігання та задоволення позовних вимог в частині повернення 1000 тон пісково-сольової суміші позивачу та стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" пені за період невиконання зобов'язання з 21.03.2011 року по 28.04.2011 року у розмірі 923,54 грн.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що апеляційним судом не зупинено провадження у справі до розгляду господарським судом Дніпропетровської області справи № 23/5005/9400/2011 за позовом Комунального підприємства "Дорожник" Дніпродзержинської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" про визнання договору безоплатного зберігання б/н від 26.11.2008 року, акта прийому передачі від 26.11.2008 року до нього, недійсними є необґрунтованим, оскільки згідно частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Отже обов’язок господарського суду щодо зупинення провадження у справі виникає у разі пов’язаності справи, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом, а також неможливості розгляду справи до вирішення взаємопов’язаного спору.

Пов’язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. При цьому ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. При цьому йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи.

Предметом розгляду у справі № 13/5005/5780/2011 є вимога про витребування майна з незаконного володіння, переданого за договором безоплатного зберігання б/н від 26.11.2008 року, предметом спору у справі № 23/5005/9400/2011 є визнання цього договору недійсним.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що порушення господарським судом Дніпропетровської області провадження у справі № 23/5005/9400/2011 жодним чином не перешкоджає з’ясуванню обставин справи № 13/5005/5780/2011, оцінці наданих сторонами чи зібраних судом доказів та не свідчить про неможливість розгляду даної справи.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку при вирішенні спору по суті.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.08.2011 року у справі №13/5005/5780/2011 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.