Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.11.11 розгляд касаційної скарги відкладався до 17.11.11.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів-3" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройкераміка" про стягнення з нього 423174,51 грн. (з урахуванням процентів), отриманих без достатніх правових підстав. Обґрунтовуючи позов, позивач наголошував на тому, що ним на рахунок відповідача було перераховано кошти в якості оплати за цеглу, ці кошти позивач вважав такими, котрі отримані відповідачем без достатніх правових підстав, оскільки зобов'язання з поставки цегли за договором №17 від 17.06.08 відповідачем не було виконано. При цьому позивач посилався на приписи статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 23.05.11 (суддя Оборотова О.Ю.) позов задоволено. Господарський суд дійшов висновку, що договір №17 від 17.06.08 є неукладеним через непогодження сторонами його ціни, а відтак визнав спірні кошти безпідставно отриманими. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 4, 11, 202, 612, 626, 638, 639, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статей 175, 180, 181, 189, 193 Господарського кодексу України.

Одеський апеляційний господарський суд постановою від 26.07.11 (судді: Михайлов М.В., Ярош А.І., Журавльов О.О.) перевірене рішення господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройкераміка" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові акти у справі скасувати, як ухвалені внаслідок порушення норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в позові. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 207, 208, 530, 531, 632, 712 Цивільного кодексу України, статей 180, 181 Господарського кодексу України. Товариство не погоджується з висновком судів про неукладеність спірного договору через недосягнення сторонами згоди щодо його ціни. На думку, товариства між сторонами у справі існують договірні відносини, і спірні кошти перераховані позивачем на виконання умов договору від 17.06.08.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів-3" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами, 17.06.08 Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройкераміка" –постачальник та Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів-3" - покупець підписали договір №17 на поставку цегли, за умовами якого постачальник зобов’язався виготовити та передати у власність покупця цеглу керамічну марки М-125 (продукцію), а останній, в свою чергу, прийняти та сплатити за продукцію на умовах договору. Загальна вартість продукції становить 250 000,00 грн., у тому числі ПДВ –1666,67 грн. (пункт 4.1 договору). Пунктом 2.1 договору передбачено, що поставка продукції за договором здійснюється в строки, додатково узгоджені сторонами на підставі письмових заявок покупця - ТОВ "Завод залізобетонних виробів-3". Згідно з пунктом 4.2 договору покупець оплачує постачальнику поставлену продукцію за ціною узгодженою сторонами договору і вказаною у накладних на відвантаження продукції упродовж 5 (п'яти) банківських днів з приймання продукції. Установлено судами і те, що позивач (з червня 2008 року до березня 2009 року) перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 404950,00 грн. Втім, він вважає ці кошти безпідставно набутими відповідачем, позаяк сторони не узгодили ціну на поставку спірної цегли; відповідачем цегла не відвантажувалася. Як убачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів-3" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройкераміка" про стягнення з нього коштів, набутих останнім без достатньої правової підстави. Ухвалюючи судові акти у справі, та задовольняючи позов, господарські суди дійшли висновку про неукладеність спірного договору поставки через недосягнення сторонами згоди щодо його ціни, а відтак визнали спірну суму такою, що отримана відповідачем безпідставно. Відповідно до приписів статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно з абзацом 4 статті 174 цього ж Кодексу господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Дана норма кореспондується зі статтею 11 Цивільного кодексу України, якою визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 202 Цивільного кодексу України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За приписами статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно з приписами статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Статтею 180 Господарського кодексу України унормовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. За приписами статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Відповідно до приписів статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарські суди визнали недоведеним матеріалами справи факт виникнення та існування між сторонами у справі договірних відносин, а відтак і укладання спірного договору поставки. Надавши оцінку усім доводам відповідача щодо укладення сторонами договору поставки, господарські суди обґрунтовано визнали його неукладеним. При цьому, судами установлено, що сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору, зокрема, ціни та строків дії договору (строків поставки). Встановили суди і те, що цегла відповідачем позивачеві не відвантажувалася. Відтак, за встановленого факту відсутності між сторонами у справі договірних відносин, господарські суди дійшли висновку про безпідставне набуття відповідачем спірних коштів. За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави - безпідставно набуте майно, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом чи правочином. Враховуючи установлений господарськими судами факт набуття відповідачем спірних коштів поза правовою підставою, висновок судів про підставність стягнення їх з відповідача є обґрунтованим. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Згідно з приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Доводи скаржника про наявність договірних відносин визнаються непереконливими, позаяк спростовуються обставинами установленими судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, а інших доводів скаржник не наводив.

Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для скасування переглянутої постанови та задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.11 у справі №24-15/35-10-1001 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройкераміка" - без задоволення.