Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., за участю представника відповідача ОСОБА_1 (дов. від 01.03.11) і прокурора відділу Генеральної прокуратури України Т. Шокіної, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора м. Севастополя та товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" на рішення господарського суду м. Севастополя від 11 квітня 2011 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2011 року у справі № 5020/96/2011 за позовом заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради та Балаклавської районної ради до комунального підприємства "Агенство розвитку Балаклавського району", товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" про визнання недійсним договору та витребування майна,

У січні 2011 року заступник прокурора м. Севастополя звернувся до господарського суду м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради та Балаклавської районної ради з позовом до комунального підприємства "Агенство розвитку Балаклавського району", товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 11 листопада 2008 року та зобов’язання товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарнсервіс" повернути комунальному підприємству "Агентство розвитку Балаклавського району" частину набережної Назукіна, загальною площею 1 017 м2, розташовану у Балаклавському районі м. Севастополя.

Позов обґрунтований тим, що спірний договір є удаваним і приховує встановлені його учасниками відносини оренди комунального майна.

Відповідачі позов не визнали.

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 11 квітня 2011 року (суддя Н. Шевчук), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2011 року, у позові відмовлено з мотивів неукладеності договору, що оспорюється.

Заступник прокурора м. Севастополя просить рішення та постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статей 179, 180 Господарського кодексу України, статей 201, 317, 327, 355, 638, 640, 793, 794, 1130, 1131 Цивільного кодексу України, статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" просить рішення та постанову господарських судів у даній справі змінити в частині визнання договору про сумісну діяльність удаваною угодою, а в іншій частині залишити судові рішення без змін.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Господарськими судами встановлено, що нерухоме майно - набережна Назукіна належить на праві спільної власності територіальним громадам м. Севастополя та Балаклавського району м. Севастополя і передано на праві господарського відання комунальному підприємству "Агентство розвитку Балаклавського району".

11 листопада 2008 року між комунальним підприємством "Агентство розвитку Балаклавського району" та товариством з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" укладено договір про спільну діяльність (далі - договір), предметом якого є спільна діяльність сторін без утворення юридичної особи та без об’єднання їх вкладів для організації належного відпочинку фізичними особами у Балаклавському районі м. Севастополя, забезпечення туристичної привабливості Балаклавського району м. Севастополя, отримання сторонами соціального та економічного ефекту (прибутку) з ефективної експлуатації об’єкту.

Об’єктом договору визначено частину набережної Назукіна згідно з планом-схемою (додаток № 1 до договору), загальною площею 1 017 м2.

Умовами договору сторони погодили, що комунальне підприємство "Агентство розвитку Балаклавського району" надає для спільної діяльності зазначену частину набережної, а товариство з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" організує її ефективну експлуатацію. Щомісячно, після сплати передбачених законодавством України податків і зборів, товариство з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" перераховує комунальному підприємству "Агентство розвитку Балаклавського району" грошову суму у розмірі 20 000 грн. у рахунок майбутніх розрахунків сторін з прибутку, який буде одержаний ними від спільної діяльності. Прибуток, одержаний сторонами в результаті їх спільної діяльності, щорічно розподіляється між ними наступним чином: комунальному підприємству "Агентство розвитку Балаклавського району" належить 80 відсотків прибутку, а товариству з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" 20 відсотків прибутку. У будь-якому випадку, щомісячний дохід комунального підприємства, одержаний від товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" не може бути меншим, ніж 20 000 грн. Договір укладений строком на сорок дев’ять років з можливістю його пролонгації).

Системний аналіз умов договору (щодо предмету, прав та обов’язків сторін, порядку розрахунків, строку дії договору) свідчить, що вони притаманні для відносин найму і висновок господарських судів про те, що договір вчинено сторонами для приховання правочину оренди комунального майна колегія суддів вважає правомірним.

Відповідно до частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За правилами статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до статей 793, 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації.

За змістом частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації є укладеним з моменту державної реєстрації.

Встановивши, що сторони недодержали вимог закону про нотаріальне посвідчення договору та не здійснювали його державну реєстрацію, господарські суди, з урахуванням принципу диспозитивності, правомірно відмовили в позові про визнання правочину недійсним та не застосували наслідки недійсності до правочину, який не вчинено.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Рішення господарського суду м. Севастополя від 11 квітня 2011 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 липня 2011 року у справі № 5020/96/2011 залишити без змін, а касаційні скарги заступника прокурора м. Севастополя та товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" без задоволення.