Ухвалою господарського суду Сумської області від 12.03.2011 року порушено провадження у справі № 5021/550/2011 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Арійтранссервіс" (далі –Товариство, Боржник) в порядку норм ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Сумської області від 28.03.2011 року (суддя – Костенко Л.А.) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Савочку А.А. Клопотання ж Сумської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" та акціонерного товариства "ОТП Банк" про призначення ліквідатором у справі арбітражного керуючого Нагорнєву Т.В. відхилено.

Не погодившись з цією постановою суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекції звернулося до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Сумської області від 28.03.2011 року, а провадження у справі припинити.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2011 року (головуючий суддя –Лакіза В.В., судді: Бородіна Л.І., Хачатрян В.С.) апеляційну скаргу задоволено, постанову господарського суду Сумської області від 28.03.2011 року скасовано, а провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з цією постановою апеляційного суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Арійтранссервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2011 року скасувати, а постанову господарського суду Сумської області від 28.03.2011 року залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 7, 51 Закону про банкрутство, ст.ст. 105, 110, 111, 112 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60, 205 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 22 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних-підприємців", а також норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Визнаючи Боржника банкрутом, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджені та дотримані всі передумови щодо порушення справи про банкрутство Товариства в порядку норм ст. 51 Закону про банкрутство, кандидатура ліквідатора подана у справі, а установи банків, що звернулися із клопотанням про призначення іншої кандидатури ліквідатора у справі, ще не були кредиторами Боржника.

Скасовуючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції встановив, що при зверненні із заявою про порушення справи в порядку ст. 51 Закону про банкрутство ліквідаційна комісія має враховувати лише вимоги, які були пред'явлені к боржнику, а не заборгованість за даними бухгалтерського балансу; ліквідаційною комісією не надані докази вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості, повідомлення кожного кредитора про припинення підприємства Боржника; наявні лише рішення про стягнення заборгованості з Боржника за відсутністю відповідних заяв кредиторів у справі, не доданий реєстр вимог кредиторів, відсутній проміжний баланс, місцевим судом не встановлений факт неоплатності, не доведена безспірність вимог до Боржника та відсутні докази складення ліквідаційного балансу та довідка до податкового органу за формою 8-ОПП. За цих підстав провадження у справі про банкрутство Товариства було припинено.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із висновками апеляційного суду, оскільки вони зроблені з невірним застосуванням норм ст. 51 Закону про банкрутство, ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, а також без врахування всіх встановлений судом першої інстанції обставин з посиланням на докази у справі.

Так, відповідно до норм частини 1 статті 51 Закону про банкрутство якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом (2343-12) . У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Відповідне правило передбачено ч. 3 ст. 110 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), яка містить загальні положення про ліквідацію юридичної особи.

Особлива процедура, що передбачена ст. 51 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, що ліквідується власником), випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами .

У зв'язку з цим необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 51 Закону про банкрутство є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.

Такі передумови, відповідно до аналізу вказаної норми та положень частин 2, 3 ст. 7 Закону про банкрутство, полягають у наступному:

Прийняття рішення власником майна (або органом, уповноваженим управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду із заявою. Проведення аналізу активів боржника у вигляді проведення інвентаризації наявного майна (у тому числі заставленого майна), його належної оцінки та оцінки грошових коштів на рахунках боржника. Аналіз пасивів боржника шляхом публікації оголошення згідно з вимогами ч. 4 ст. 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, у тому числі по податках, зборах (обов'язкових платежах). Проведення аналізу активів та пасивів боржника є підставою складення проміжного ліквідаційного балансу, який додається до заяви боржника відповідно до п. 3 ст. 7 Закону про банкрутство. Повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства.

Дотримання визначених вимог та сукупність вказаних дій із доданням доказів їх проведення є підставою для звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 51 Закону про банкрутство та складає предмет спору у справі про банкрутство за особливою процедурою, що порушується в порядку норм означеної статті.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у своїй постанові від 10.06.2008 р. у справі № 15/682-б.

При цьому, слід зазначити, що норми ст. 51 вказаного закону не вимагають дотримання такої умови, як безспірність кредиторських вимог до боржника, оскільки за приписами ст.ст. 7, 51 Закону про банкрутство достатнім є підтвердження неоплатності боржника (якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі). Безспірність же є ознакою та складає неплатоспроможність боржника, вимоги щодо підтвердження якої норми ст. 51 Закону про банкрутство не встановлюють.

Поряд з цим, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що дотримання викладених передумов порушення справи про банкрутство в порядку норм ст. 51 Закону про банкрутство та підтвердження їх належними доказами, доданими до відповідної заяви, є достатнім для звернення із такою заявою, порушення справи про банкрутство в порядку норм вказаної статті та, у разі встановлення судом підтвердженності таких умов матеріалами справи –для визнання боржника банкрутом.

У зв'язку із вищезазначеним та виходячи із викладеного аналізу норм законодавства, колегія суддів зазначає, що визначені вище норми ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України та ст.ст. 7, 51 Закону про банкрутство не вимагають додання ліквідатором (ліквідаційною комісією) до заяви про порушення справи про банкрутство ні доказів вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості, ні повідомлення кожного кредитора про припинення підприємства Боржника (оскільки таку функцію виконує публікація оголошення згідно з вимогами ч. 4 ст. 105 ЦК України); ні обов'язкової наявності заяв кредиторів із вимогами у справі (це право кредитора, яким він вправі не скористуватись), ні реєстр вимог кредиторів. Про повідомлення та обізнаність податкових органів про припинення Товариства свідчить, як встановлено місцевим судом, довідка про заборгованість Боржника від 11.06.2010 р. № 43586/9/24-019 (т. 1 а.с. 78).

Отже, оскільки судом першої інстанції, з посиланням на наявні докази у справі (т. 1 а.с. 23, 24, 25, 36-41, 45-71, 78, 97, 140) було встановлено дотримання всіх передумов для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 51 Закону про банкрутство, передбачених нормами ст. 7 вказаного закону та ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, висновок про визнання Товариства банкрутом в порядку норм ст. 51 Закону про банкрутство є правомірним, обґрунтованим та таким, що відповідає і обставинам справи, і нормам законодавства.

Таким чином, апеляційний суд дійшов невірного висновку про скасування постанови місцевого суду про визнання Товариства банкрутом та неправомірно припинив провадження у справі про банкрутство Боржника, а тому оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, як незаконна, а постанова суду першої інстанції –залишенню в силі, яка така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 7, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -