Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., за участю представників сторін В Мирного (керівник), ОСОБА_1 (дов. від 11.11.11) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій-3" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 8 червня 2011 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 3 серпня 2011 року у справі № 5002-24/1584-2011 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій-3" до асоціації "ІМПРЕС" про стягнення 81 992 грн. 77 коп,

У квітні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Меркурій-3" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до асоціації "ІМПРЕС" про стягнення 39 714 грн. 11 коп. основного боргу, 39 192 грн. 38 коп. інфляційних витрат, 3 086 грн. 28 коп. пені з мотивів неналежного виконання умов договору поставки від 9 липня 2001 року та додаткової угоди до нього.

Відповідач подав заяву про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 8 червня 2011 року (суддя Г. Колосова), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 3 серпня 2011 року, у позові відмовлено з мотивів спливу позовної давності.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркурій-3" просить судові рішення скасувати з підстав порушення господарськими судами статті 232 Господарського кодексу України, статей 261, 526, 530, 654, 712 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Асоціація "ІМПРЕС" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарськими судами встановлено, що на умовах договору від 9 липня 2001 року № 09.07/2001, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 39 714 грн. 11 коп.

Умовами договору сторони погодили, що споживач зобов’язаний сплатити вартість товару протягом тридцяти календарних днів з моменту заявлення постачальником вимоги про це.

9 липня 2004 року сторони уклали додаткову угоду № 09.07/04 до договору поставки, відповідно до якої відстрочили сплату заборгованості за договором в сумі 39 714 грн. 11 коп. на строк до 31 грудня 2005 року.

Листом від 23 грудня 2008 року позивач звернувся з вимогою сплатити ціну договору з урахуванням індексу інфляції і невиконання відповідачем зобов’язання зумовило виникнення спору.

На момент укладення договору та передачі товару, правовідносини між сторонами регулювалися нормами Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , а з 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , відповідно до пунктів 4 і 6 Прикінцевих та Перехідних положень якого, Кодекс (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу (435-15) застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (435-15) .

Права та обов’язки сторін у справі продовжували існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) і господарські суди дійшли правомірного висновку про застосування до спірних правовідносин норм цього Кодексу (435-15) .

За правилами статей 256 і 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Контрагенти відстрочили виконання відповідачем обов’язку сплатити ціну товару і, оскільки це зобов’язання до 31 грудня 2005 року не було виконано, господарські суди правомірно обчислили початок перебігу позовної давності з 1 січня 2006 року.

Позовна заява в даній справі була подана до господарського суду 13 квітня 2011 року.

За приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позивач не подав господарським судам доказів зміни сторонами тривалості позовної давності.

За таких обставин господарські суди правомірно відмовили у позові в частині стягнення основного боргу.

Відповідно до статті 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги і господарські суди дійшли правомірного висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та пені.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 8 червня 2011 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 3 серпня 2011 року у справі № 5002-24/1584-2011 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій-3" без задоволення.