Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Могила С.К. № 03.10-05/151 від 14.11.2011 р. внесено зміни до складу суду, для розгляду касаційної скарги у справі № 48/252 призначено колегію суддів у складі : головуючий суддя –Гончарук П.А., судді: Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (надалі - ТОВ "Ласка Лізинг") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі –Фірма "Т.М.М."- ТОВ) про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 105764,07 грн. (сума основного боргу в розмірі 93 883,01 грн., неустойка в розмірі 5 273,73 грн., 3% річних в розмірі 1287,38 грн. та інфляційне збільшення сум боргу у розмірі 5319,95 грн.) на підставі договору фінансового лізингу № 1124/12/2007 від 18.12.2007 р.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо своєчасної та повної оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2011р. у даній справі (суддя Бойко Р.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів Жук Г.А., Майданевича А.Г.) позов задоволено повністю.

Відповідач, не погоджуючись з зазначеними судовими актами, в своїй касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 99 Конституції України, ст. ст. 7, 192, ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 524, ч. 2 ст. 640, ст. 655 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України (435-15) ), ст. ст. 179, 189, 198 Господарського кодексу України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Також скаржник стверджує, що розрахунок позовних вимог є неправильним, оскільки, якщо вважати договір укладеним, то розмір щомісячних лізингових платежів розраховується з урахуванням курсу НБУ для Євро станом на 18.12.2007 р., про що зазначено в п. 7.1.1 договору лізингу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі – ГПК) України (1798-12) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що правовідносини між ТОВ "Ласка Лізинг" (надалі - лізингодавець) та "Фірма "Т.М.М."- ТОВ (надалі - лізингоодержувач) виникли на підставі договору фінансового лізингу № 1124/12/2007 від 18.12.2007 року (надалі –Договір), відповідно до якого позивач зобов'язувався придбати у свою власність транспортний засіб, згідно з встановленою відповідачем специфікацією продавця: є автобус "Богдан" А 09202, міський, 2007 року випуску та передати його без надання послуг з управління та технічної експлуатації відповідачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач зобов’язався прийняти його на умовах даного Договору.

Згідно п. 3.1 Договору сторони визначили, що приймання майна лізингоодержувачем здійснюється протягом 5-ти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, а відповідно до п. 3.2 Договору - передача лізингодавцем Майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід’ємною частиною майна, та приймання його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється двосторонньою комісією у складі по одному представнику від кожної сторони шляхом підписання Акта здачі-приймання майна та Акта здачі-приймання документів та приладдя.

Відповідно до п. 7.3 Договору, загальна сума лізингових платежів, що підлягають сплаті лізингоодержувачем лізингодавцю, складає 50811,90 "у.о.". При цьому, умовна одиниця, згідно п. 7.1 Договору, розуміється як сума, що виражена в гривнях України, та є рівною одному долару США по курсу згідно п. 7.1.1 Договору .

У пункті 7.1.1 Договору введені поняття "Курс 1"- курс, встановлений НБУ для одного долара США на 18.12.2007 р. та "Курс 2"- курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, встановлену для проведення лізингового платежу згідно Додатку № 1 до Договору (Графік внесення платежів).

У пункті 7.1.2 Договору визначено, що поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток Суми лізингового платежу, вираженої в "у.о." згідно Графи 3 Додатку № 1 до Договору на відповідну дату здійснення платежу, та "Курса 2".

Відповідно до п. 7.5 Договору сторони узгодили, що лізингові платежі нараховуються за кожний період Строку фінансового лізингу (у п. 5.2 Договору зазначено, що Строк фінансового лізингу складається з періодів, вказаних в Графі 1 Додатку № 1 до Договору). Розмір лізингового платежу за кожний період Строку фінансового лізингу вказується в Додатку № 1 до Договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказуються у Графіку внесення платежів (п. 7.6 Договору).

30.07.2009 р. між сторонами укладено Додаткову угоду № 1124/12/2007/R до Договору, за умовами якої графік внесення лізингових платежів викладено у новій редакції.

При цьому, відповідно до п. 1 Додаткової угоди до Договору встановлено, що відповідач зобов'язаний додатково сплачувати платіж в погашення суми заборгованості попередніх лізингових платежів одночасно з черговими лізинговими платежами. Платіж в погашення суми заборгованості, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток Платежу в погашення суми заборгованості, вираженої в "у.о." відповідно до Графи 7 Додатку № 1 до Договору на відповідну дату проведення лізингового платежу, та "Курса 2".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач передав відповідачеві предмет фінансового лізингу, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000083 від 27.03.2008 р., довіреністю серії НБМ № 317049 від 27.03.2008 р., актом здачі –приймання майна від 31.03.2008 р.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (723/97-ВР) .

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів про обґрунтованість та правомірність заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості щодо сплати лізингових платежів за 30 - 41 періоди в сумі 93883,01 грн.

Доводи скаржника про те, що розмір щомісячних лізингових платежів має розраховуватись з урахуванням курсу НБУ для Євро станом на 18.12.2007 р., тобто Курсу 1 згідно п. 7.1.1 Договору (курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно з додатку № 1 до договору), є помилковими і суперечать змісту п. 7.1.2 Договору, в якому сторони узгодили, що для визначення розміру чергового лізингового платежу в гривнях використовується Курс 2 - курс одного долара США на відповідну дату проведення платежу, а також правилам ст. 533 ЦК України, згідно з якою, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Виходячи з того, що судами встановлений факт порушення відповідачем зобов‘язань зі сплати лізингових платежів, висновок судів про наявність підстав для стягнення, окрім суми основного боргу, річних та інфляційних у відповідності до ст. 625 ЦК України та неустойки у відповідності до ст. ст. 546, 549, 611 ЦК України, ст. 231 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" також визнається правомірним.

Доводи касаційної скарги про нечинність договору фінансового лізингу з огляду на встановлення в договорі грошової одиниці в іноземній валюті колегія суддів відхиляє, погоджуючись з правильними висновками суду апеляційної інстанцій про те, що умови договору не суперечать законодавству України.

При цьому, суд касаційної інстанції враховує, що у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011р. у справі № 12/149 зазначено, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Згідно зі статтею 11128 ГПК України (1798-12) рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З врахуванням викладених законодавчих приписів, а також встановлення господарськими судами попередніх інстанцій факту погодження сторонами договору ціни цього договору та порядку здійснення розрахунків лізингових платежів у національній валюті України, колегія суддів вважає хибними посилання особи, яка подала касаційну скаргу, про відсутність правових підстав для стягнення з неї заборгованості за договором лізингу через невідповідність останнього нормам чинного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю, рішення судів попередніх інстанцій залишаються без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 р. у справі № 48/252– без змін.