Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Могила С.К. № 03.10-05/401 від 14.11.2011 р. внесено зміни до складу суду, для розгляду касаційної скарги у справі № 5019/976/11 призначено колегію суддів у складі : головуючий суддя –Гончарук П.А., судді: Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.

Заступник прокурора міста Рівне в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та в особі Відкритого акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" (надалі –ВАТ НАК "Украгролізинг") в особі відокремленого підрозділу Рівненської філії НАК "Украгролізинг" звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства племінного птахівництва "Здолбунівське" (надалі –ПСППП "Здолбунівське") про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 27184,09 грн. (сума основного боргу в розмірі 19540,59 грн., пеня –215,74 грн., 3% річних - 41,76 грн. та штраф -7386,00 грн.).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором фінансового лізингу № 17-09-75 бфл/103 від 20.03.2009 р. щодо своєчасної та повної оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості.

До прийняття рішення у справі Заступник прокурора міста Рівне подав заяву про зменшення позовних вимог у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу та просив пеню в розмірі 215,74 грн., 3% річних в 41,76 грн. та штраф -7386,00 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.06.2011р. у даній справі (суддя Войтюк В.Р.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючого судді Огороднік К.М., суддів Коломис В.В., Мельник О.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПСППП "Здолбунівське") на користь ВАТ "НАК "Украгролізинг" в особі відокремленого підрозділу Рівненської філії ВАТ "НАК "Украгролізинг" 215,74 грн. пені, 41,76 грн. річних, 7386,00 грн. штрафу.

Відповідач, не погоджуючись з зазначеними судовими актами, в своїй касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ст. 61 Конституції України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу (надалі – ЦК України (435-15) ), ст. 233 Господарського кодексу (надалі – ГК України (436-15) ).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та прокуратури, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі – ГПК) України (1798-12) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що правовідносини між ВАТ "НАК "Украгролізинг" (надалі - лізингодавець) та ПСППП "Здолбунівське" (надалі - лізингоодержувач) виникли на підставі договору фінансового лізингу № 17-09-75 бфл/103 від 20.03.2009 р. (надалі –договір), відповідно до якого лізингодавець зобов'язався у встановлені строки передати в користування майно, закупівля якого фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з Порядком використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу та заходи по операціях фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року № 1904 (1904-2003-п) , а лізингоодержувач - прийняти предмет лізингу і сплачувати лізингові платежі на умовах вказаного договору.

Пунктом 3.4.3 договорів лізингу встановлено, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати лізингодавцю лізингові платежі відповідно до умов договору.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що лізингоодержувач (відповідач) несвоєчасно та у неповному розмірі сплатив лізингодавцю (позивачу) лізинговий платіж за зазначеним договором, строк сплати за якими наступив відповідно 08.04.2011 на суму 19540,59 грн.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача застосування до відповідача відповідальності за порушення зобов’язання в частині здійснення лізингового платежу в розмірі 19540,59 грн. в строк, встановлений графіком слати лізингових платежів (додаток № 4 до договору), у вигляді штрафу та пені, а також застосування до відповідача відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.

Згідно з ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на встановлений судами факт прострочення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати лізингового платежу в розмірі 19540,59 грн., колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано стягнув з відповідача 3 % річних в розмірі 41,76 грн. за період прострочення з 08.04.2011 р. по 04.05.2011 р.

Що стосується одночасного стягнення з відповідача пені і штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання зі сплати лізингового платежу, слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що види господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони передбачили в розділі 7 договору.

Так, відповідно до п. 7.1 договору за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язань та його розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України та ст.ст. 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

У пункті 7.2 договору сторони передбачили, що за ненадання підтверджуючих документів про реєстрацію предмета лізингу, неповідомлення про зміну місцезнаходження та реквізитів, порушення інших зобов'язань, визначених договором, лізингоодержувач сплачує штраф в розмірі 2 % від вартості предмета лізингу за кожний випадок порушення, що не звільняє лізингоодержувача від обов'язку виконання умов договору.

Таке право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ЦК України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить. Більш того, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов’язання передбачено приписами ч. 2 ст. 231 ГК України.

Доводи касаційної скарги про те, що одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені за порушення зобов’язань за договором суперечить ст. 61 Конституції України є помилковими, оскільки згідно ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а згідно ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, але не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Колегія суддів відзначає, що в даному випадку умови договору передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки –пені та штрафу, а отже відповідач лише один раз притягнений до цивільно-правової відповідальності за порушення строків сплати лізингового платежу.

Разом з тим, стягуючи відповідно до ст. 231 ГК України штраф за невиконання відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 2 % від вартості предмета лізингу що становить 7386,00 грн., суди з урахуванням того, що сума простроченого платежу становила 19540,59 грн., а також те, що період прострочення становить лише 26 днів, безпідставно не застосували вимог ст. 233 ГК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Згідно приписів ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків

Суд касаційної інстанції, враховуючи, що належні до сплати штрафні санкції (штраф) надмірно великі порівняно з основною заборгованістю позивача, яка була повністю погашена після звернення з позовом, а також приймаючи до уваги незначний період прострочення виконання зобов'язання, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині стягнення штрафу, зменшивши його розмір з 7386,00 грн. до 1000,00 грн.

Керуючись ст. ст. ст. 1115, 1117, п. 5 ч. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства племінного птахівництва "Здолбунівське" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 р. та рішення Господарського суду Рівненської області від 09.06.2011 р. в частині стягнення штрафу змінити, зменшивши розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, з 7386,00 грн. до 1000,00 грн.

В решті рішення Господарського суду Рівненської області від 09.06.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 р. у справі № 5019/976/11–залишити без змін.

за участю представників сторін
від позивачів	Нестеренко О.І., Єремов М.С.,