Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Комунальне підприємство "Дніпрорудненські теплові мережі" (далі позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного підприємства виробничо- комерційної фірми "Лад" (далі відповідач) про стягнення 9910,43 грн. основного боргу за договором №184-г від 01.11.2003 року; 1348,12грн. витрат від інфляції грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.06.2011 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі. З відповідача на користь позивача стягнуто суму основного боргу з урахуванням інфляційних витрат в сумі 11 258,55 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.08.2011 року апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення Господарського суду Запорізької області частково скасовано. Позовні вимоги позивача задоволені частково. З відповідача підлягає стягненню 5 105,47 грн. основного боргу та 1 348,12 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач має заборгованість, в договорі визначені істотні умови, які є необхідними для даного виду договорів та передбачені статтею 26 Закону України "Про житлово- комунальні послуги" (далі Закон).

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати прийняті судові рішення у справі та постановити нове рішення про залишення позову без розгляду. В своїй касаційній скарзі відповідач зазначає, що відповідно до ч.1 Розділу 8 Прикінцевих положень Закону (1875-15) договори про надання житлово-комунальних послуг укладені до набрання чинності Законом (1875-15) мають бути приведені у відповідність із ним до 01.01.2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із Законом (1875-15) у зазначений строк втрачають чинність. Оскільки позивач не виконав вимоги Закону (1875-15) , то договір є нікчемним. Відповідач зазначає, що у договорі відсутні деякі передбачені статтею 26 Закону істотні умови.

Відповідач зазначає, що у договорі відсутні такі істотні умови, як вичерпний перелік житлово- комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; визначення точок розподілу в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту).

Заслухавши суддю доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Між сторонами у справі було укладено договір №184-т від 01.11.2003 року (далі Договір) на постачання теплової енергії, за умовами якого позивач бере на себе зобов’язання постачати позивачу теплову енергію, а відповідач зобов’язується оплачувати отриману теплову енергію по встановленим тарифам в строки передбачені договором.

Теплова енергія постачається відповідачу в обсягах відповідно до додатку № 3 Договору. (п.2.1)

Умовами договору передбачено, що разі, якщо за місяць до закінчення строку дії договору не одна з сторін не заявить про його закінчення його дія вважається продовженим на наступний термін.

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що термін його дії складає 3 роки (з 01.11.2003 року до 31.10.2006 року).

Матеріали справи свідчать про те, що договір не закінчив строку своєї дії, а у відповідача наявна заборгованість за Договором.

Арифметичний розрахунок суми заборгованості, яка підлягає стягненню на підставі постанови Донецького апеляційного господарського суду відповідачем не оспорюється.

Оцінюючи умови договору та додатків до нього, судова колегія приходить до висновку, що договором та додатками до нього передбачені: вичерпний перелік житлово- комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг; загальна вартість послуг умови поставки та обліку теплової енергії, порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг (1-2 розділ Договору та Додаток № 3); визначення точок розподілу в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту) (Розділ 4, 5, 7 Договору).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом (1875-15) , або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 ч.2 ЦК України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (1875-15) (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Приписами Закону (1875-15) , на якій посилається відповідач в обгрунтування доводів касаційної скарги не передбачена нікчемність договору, який не переукладено, на надання житлово- комунальних послуг.

За таких обставин, судова колегія Вищого господарського суду України приходить до висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не має.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. В задоволенні касаційної скарги Приватного підприємства виробничо- комерційної фірми "Лад" відмовити.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.08.2011 року у справі № 8/5009/2614/11 залишити без змін.