Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.08.2011 року у справі № 18/1522/11 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Брилліон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова гільдія" про стягнення грошових коштів в сумі 201977,27 грн., задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 126800,00 грн. основного боргу, 558,41 грн. річних, 2323,70 грн. інфляційних, 16281,28 грн. пені, 9223,70 грн. річних, 40477,20 грн. інфляційних, 2019,64 грн. держмита та 235,98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 6300,00 грн. боргу провадження у справі припинено. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2011 року у справі № 18/1522/11 (судді Істоміна О.А., Барбашова С.В., Білецька А.М.) рішення господарського суду Полтавської області від 04.08.2011 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Кременчуцька торгова гільдія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем у справі укладено договір підряду за № 2609/08 від 26.09.2008 р., відповідно до умов якого підрядник (позивач) зобов'язався виконати своїми силами та засобами повний комплекс робіт (пункт 1.1. Договору), зазначених в пункті 1.2. Договору зі своїх матеріалів та зі свого обладнання на об'єкті замовника (відповідача), а замовник (відповідач) в свою чергу зобов'язався прийняти результат робіт та оплатити обумовлену Договором ціну.

Так, позивач на виконання умов Договору № 2609/08 від 26.09.2008р. поставив відповідачу обладнання та виконав роботи з монтажу та запуску в експлуатацію системи опалення на загальну суму 214118,95 грн., про що свідчать наявні у справі належним чином засвідчені копії двосторонніх актів здачі-приймання робіт №№ 1128, 452 та розрахунків вартості виконаних робіт по цим актам.

Згідно пункту 5.1. Договору № 2609/08 від 26.09.2008р. розрахунки за виконані роботи здійснюються відповідно до додатку №2, яким передбачено внесення першого платежу протягом 2-х банківських днів з моменту підписання договору, наступний платіж - протягом 15 днів з моменту початку робіт і останній платіж протягом 3-х банківських днів з моменту підписання акту приймання-здачі робіт.

Відповідно до вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається. Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, яке в силу вимог статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Суди зазначили, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач, прийнявши від позивача результат робіт, в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства, розрахувався лише частково на суму 87318,95 грн. (у тому числі ПДВ 14553,16 грн.).

На підтвердження часткової сплати відповідачем вартості робіт по Договору № 2609/08 від 26.09.2008р. позивач надав до матеріалів позовної заяви платіжне доручення № 1165 від 14.10.2008р. на суму 167318,95 грн., в якому в графі призначення платежу міститься посилання на "передоплату за виконані роботи згідно рахунку фактури № 117/0610 від 06.10.2008р. з ПДВ 20% - 27886,49 грн.".

Наявний в матеріалах справи рахунок–фактура № 117/0610 від 06.10.2008р. був виставлений відповідачу для необхідності здійснення передоплати по двом договорам № 2609/08 від 26.09.2008р. на суму 87318,95 грн. (у тому числі ПДВ - 14553,16 грн.) та № 01/03 від 01.03.2007р. в сумі 80000,00 грн. (у тому числі ПДВ –13333,33 грн.).

На підставі проведених оплат позивач здійснив зарахування боргу у тому числі і в рахунок спірного Договору підряду № 2609/08 від 26.09.2008р. в сумі 87318,95 грн.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій з'ясовали, що заборгованість відповідача за договором підряду № 2609/08 від 26.09.2008р. становить 126800,00 грн. (214118,95 грн. –87318,95 грн.), яка відповідачем сплачена не була і такі докази суду не надані.

Згідно ч. 5 ст. 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність", платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 5 цієї ж статті визначено, що господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 8 вказаного вище Закону, відповідальність за забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів, а згідно з ч.8 ст.9 цього ж Закону відповідальність за недостовірність даних, відображених в первинних документах та регістрах бухгалтерського обліку, несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Пунктом 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , визначено, що керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені у первинних документах, а відповідно до п.2.15 цього ж Положення (z0168-95) первинні документи підлягають обов’язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов’язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд попередньої інстанції, з’ясувавши дійсний обсяг здійснених відповідачем розрахунків, встановивши факт того, що відповідачем борг за Договором підряду № 2609/08 від 26.09.2008р. залишився не погашеним, а також надавши належну правову оцінку документам первинного бухгалтерського обліку, які в даному випадку підтверджують безпідставність посилань відповідача на сплату ним грошових коштів в рахунок погашення боргу за цим Договором, дійшов обґрунтованого висновку задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 126800,00 грн.

Відповідно до приписів ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судова колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 9223,70 грн. та інфляційних збитків в сумі 40477,20 грн. за весь час прострочення платежів по Договору підряду № 2609/08 від 26.09.2008р., які нараховані позивачем у відповідності з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім цього в п. 8.2. Договору підряду № 2609/08 від 26.09.2008р. сторони узгодили, що у випадку порушення строків оплати, відповідно до плану платежів - Додатку №2 до договору, замовник зобов'язаний сплатити підряднику пеню у розмірі 0,1% від простроченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи те, що відповідачем порушено свої зобов'язання в частині проведення розрахунків по спірному Договору, позивачем нарахована пеня в сумі 16281,28 грн. за період з жовтня 2008 року по березень 2010 року.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 16281,28 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Суд попередньої інстанції, виносячи оскаржувану постанову, вірно зазначив, що посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності відносно вимог по стягненню пені не вважається такою заявою у розумінні вищевказаної норми і ці вимоги не були предметом розгляду у суді першої інстанції, в зв'язку з чим підстави для застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені у суду апеляційної інстанції відсутні.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.