Ухвалою господарського суду Черкаської області від 27.06.2008 було порушено провадження у справі № 14/3257 за заявою Державної податкової інспекції у Тальнівському районі Черкаської області про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-агропромислова компанія "Вись".

Постановою господарського суду Черкаської області від 17.07.2008 СГ ТОВ "НАК "Вись" було визнано банкрутом в порядку статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого - Ярчука В.А.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 18.08.2009 у справі № 14/3257 (суддя: Хабазні Ю.А.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано СГ ТОВ "НАК "Вись" як юридичну особу-банкрута, скасовано арешт на майно боржника, провадження у справі припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 у справі №14/3257 (судді: Гарник Л.Л., Верховець А.А., Пантелієнко В.О.) ухвалу господарського суду Черкаської області від 18.08.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАТ-Агро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило її скасувати, справу передати на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з’явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю –доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

постанова господарського суду Черкаської області від 17.07.2008 мотивована тим, що оскільки боржник - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-агропромислова компанія "Вись" має борг перед бюджетом в сумі 165,46 грн., який підтверджується матеріалами справи, керівні органи боржника відсутні за місцем знаходження, підприємство боржника не здійснює підприємницьку діяльність, то у суду є підстави для визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, відповідно до ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Затверджуючи звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та припиняючи провадження по справі, господарський суд першої інстанції виходив з того, у боржника відсутні будь-які активи, за рахунок яких можна було б задовольнити вимоги ініціюючого кредитора в сумі 165,46 грн. та інших кредиторів: управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі на суму 2834,21 грн., виконавчої дирекції Черкаського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на суму 240,21 грн. і Тальніського районного центру зайнятості як робочого органу Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на суму 169,80 грн., а матеріали справи свідчать про те, що дії ліквідатора відповідають вимогам чинного законодавства. З наведеним погодився і суд апеляційної інстанції.

Але з такими висновками судів попередніх інстанцій повністю погодитись не можна.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 про залишення без змін ухвали суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі № 14/3257 зазначеним вище вимогам не відповідають.

Стаття 52 Закону про банкрутство встановлює особливості банкрутства відсутнього боржника. Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника, тощо.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підставою для припинення провадження у справі є затвердження звіту ліквідатора в порядку, передбаченому ст. 32 цього Закону.

Згідно з ч.2 ст. 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Затверджуючи звіт ліквідатора боржника, ліквідаційний баланс та припиняючи провадження по справі, судом першої інстанції не було належним чином досліджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс боржника, не з'ясовано чи вчинив ліквідатор боржника всі необхідні заходи по пошуку майна, яке належить банкруту, що підлягає включенню до ліквідаційної маси та чи повідомив належним чином ліквідатор боржника всіх відомих йому кредиторів про визнання - СГ ТОВ "НАК "Вись" банкрутом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", місцезнаходження юридичної особи – адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", який набрав чинності з 01.07.2004, в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч. ч. 1,3 ст.18 зазначеного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Даний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Витяг з Єдиного Державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців свідчить лише про те, що станом на 27.05.2008 було проведено запис про внесення інформації щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу, однак наведене не може бути підставою для визначення боржника відсутнім (а.с.30).

Крім того, ініціюючим кредитором у даній справі є ДПІ у Тальнівському районі Черкаської області.

Кредиторські вимоги ДПІ до боржника складаються лише із штрафних санкцій в сумі 165,46 грн. (а.с. 19).

Згідно абз. 1 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неплатоспроможність –є неспроможністю суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів), не інакше, як через відновлення платоспроможності. Згідно положень абзацу 7 цієї статті грошове зобов’язання –є зобов’язанням боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. При цьому, недоїмка (пеня та штраф) до складу грошових зобов’язань боржника не зараховується.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" для порушення справи про банкрутство як за загальною, так і за спрощеною процедурою (зокрема, процедурою банкрутства відсутнього боржника) грошові вимоги ініціюючого кредитора повинні мати безспірний характер.

Задачею чинного законодавства України про банкротство є відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта, а не його банкротство і ліквідація.

Стаття 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не містить вичерпного переліку підстав припинення провадження по справі про банкрутство.

Відповідно до вимог чинного законодавства, законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Суди попередніх судових інстанцій не звернули уваги на те, що ініціюючим кредитором не було надано доказів безспірності кредиторських вимог, оскільки вимоги ДПІ у Тальнівському районі Черкаської області до боржника складаються із суми штрафних санкцій, які не є основним грошовим зобов’язанням, згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та не можуть слугувати підставою для порушення і здійснення провадження по справі про банкрутство боржника.

Така правова позиція роз'яснена пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 (v0015700-09) року.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 18.08.2009, на зазначені вимоги закону уваги не звернув та не дав їм ніякої оцінки.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За таких обставин постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 не можна визнати як таку, що відповідає вимогам закону і вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд.