Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.07.2010р. (суддя Осоченко І.К.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.10.2010р. (у складі головуючого Остапової К.А., суддів Маслової З.Д., Ткаченка М.І.) у справі №2-18/1369-2009 первісну позовну заяву задоволено. З метою погашення заборгованості ТОВ "Інтер-Авто" перед Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк за договором про надання мультивалютної відновлюваної відкличної кредитної лінії № 100.2.3-01/167к-08 у сумі 306 382 988, 56 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 10 червня 2008 року, що належить на праві власності ТОВ "Край", а саме: прохідна літ. А, загальною площею 6,3 кв.м, розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Алушта, сел. Бондаренкове, вул. Кеппена, 3 "а"; земельна ділянка площею 1,2004 га, кадастровий номер земельної ділянки 0110391800:09:0001:0021, цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та обслуговування рекреаційного комплексу, яка розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Алушта, Маломаяцька сільська рада, сел. Бондаренкове, вул. Кеппена, 3а, шляхом продажу такого майна з публічних торгів. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Край" на користь Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк в особі відділення "Київська регіональна дирекція" ВАТ ВТБ Банк 25500,00 грн. державне мито та 118,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У зустрічному позові відмовлено.

Прийняті у справі судові рішення мотивовані неналежним виконанням зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто" в частині дотримання графіку погашення заборгованості за кредитним договором та порушенням п.п. 3.3.6, 3.3.8, 3.3.9. договору кредиту, ст. 1054 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу, позивач зазначив, що оскаржувані судові рішення були прийнятті з всебічним з'ясуванням всіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору, а тому просить суд залишити їх без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

31.10.2011р. на адресу суду надійшла заява позивача про перегляд в касаційному порядку рішень суду у складі більшої непарної кількості суддів (в порядку ст. 4- 6 ГПК України).

Згідно зі статтею 46 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.

У даному випадку, за результатами розгляду вказаної заяви позивача, підстав для збільшення кількості суддів у складі колегії Вищого господарського суду України для розгляду в касаційному порядку справи №2-18/1369-2009 господарського суду Автономної Республіки Крим не вбачається.

11.11.2011р. до суду касаційної інстанції надійшла відмова від касаційної скарги, підписана керівником ТОВ "Інтер-Авто" розпорядником майна-арбітражним керуючим Лялюком В.М.

Однак, дана заява колегією суддів відхилена, оскільки прийняття такої відмови від касаційної скарги вплине на права і охоронювані законом інтереси сторін у справі.

Окрім того, заявлений представником позивача у судовому засіданні відвід колегії суддів в усній формі, відхилений судом як не вмотивований, з огляду на те, що ч.4 ст. 20 ГПК України передбачено, що відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору.

Однак, всупереч вимогам ст. 20 ГПК України представник позивача відмовився викласти відвід в письмовій формі, а тому колегія суддів продовжила розгляд касаційної скарги по суті.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 10.06.2008 між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (Публічним акціонерним товариством ВТБ Банк) в особі відділення "Київська регіональна дирекція" ВАТ ВТБ Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто" укладено договір про надання мультивалютної відновлюваної відкличної кредитної лінії №100.2.3-01/167к-08 про надання кредиту в межах максимального ліміту заборгованості 40000000,00 доларів США (далі - Кредит) з кінцевим терміном повернення - до 09.06.2009 та зі сплатою 14% процентів річних.

На виконання умов вказаного договору Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (Публічним акціонерним товариством ВТБ Банк) перераховані кредитні кошти окремими частинами - Траншами в межах максимального ліміту заборгованості 40000000,00 доларів США в сумі 39000000,00 доларів США на рахунок третьої особи, що підтверджується меморіальними ордерами: № 479 від 17.06.2008 на суму 13 835 228,88 грн., № 488 від 17.06.2008 на суму 9 708 600,00 грн., № 484 від 17.06.2008 на суму 9 708 600,00 грн., № 482 від 17.06.2008 на суму 9 708 600,00 грн., № 486 від 17.06.2008 на суму 9 708 600,00 грн., № 490 від 17.06.2008 на суму 9 708 600,00 грн., № 492 від 17.06.2008 на суму 9 708 600,00 грн., № 494 від 17.06.2008 на суму 9 708 600,00 грн., № 496 від 17.06.2008 на суму 9 708 600,00 грн., № 499 від 17.06.2008 на суму 9 708 600,00 грн., № 501 від 17.06.2008 на суму 9 708 600,00 грн., № 268 від 23.06.2008 на суму 9 699 400,00 грн., № 270 від 23.06.2008 на суму 9 699 400,00 грн., № 272 від 23.06.2008 на суму 9 699 400,00 грн., № 274 від 23.06.2008 на суму 9 699 400,00 грн., № 276 від 23.06.2008 на суму 9 699 400,00 грн., № 278 від 23.06.2008 на суму 7485 739,93 грн., № 305 від 02.07.2008 на суму 9 698 600,00 грн., № 537 від 02.07.2008 на суму 9 698 600,00 грн., № 532 від 02.07.2008 на суму 7 401 486,59 грн., № 1547 від 08.09.2008 на суму 14 552 400 грн., № 331 від 10.09.2008 на суму 14 554 200,00 грн., № 221 від 11.09.2008 на суму 14 555 100,00 грн., № 1191 від 11.09.2008 на суму 14 555 100,00 грн., № 288 від 12.09.2008 на суму 14 556 900,00 грн., № 962 від 12.09.2008 на суму 14 556 900,00 грн., № 536 від 15.09.2008 на суму 14 556 000,00 грн., № 285 від 17.09.2008 на суму 14 553 300,00 грн., № 917 від 17.09.2008 року на суму 14 553 300,00 грн., № 586 від 18.09.2008 на суму 14 553 300,00 грн., № 892 від 18.09.2008 на суму 14 553 300,00 грн., № 285 від 19.09.2008 на суму 14 553 300,00 грн., № 630 від 22.09.2008 на суму 4 462 651, 40 грн., № 11256 від 01.12.2008 на суму 20 633 100,00 грн., № 17117 від 03.12.2008 на суму 21 716 400,00 грн., № 3637 від 05.12.2008 на суму 22 084 200,00 грн., № 8282 від 05.12.2008 на суму 22 084 200,00 грн., № 8002 від 08.12.2008 на суму 22 079 400,00 грн., № 8756 від 09.12.2008 на суму 22 196 700,00 грн., № 8494 від 10.12.2008 на суму 22 290 300,00 грн., № 8994 від 11.12.2008 на суму 22 422 900,00 грн., № 8104 від 12.12.2008 на суму 22 460 400,00 грн., № 9714 від 15.12.2008 на суму 22 419 300,00 грн., № 10715 від 16.12.2008 на суму 22 961 400,00 грн., № 10667 від 17.12.2008 на суму 23 214 900,00 грн., № 9954 від 19.12.2008 на суму 23 636 400,00 грн.

Згідно з п.п. 3.3.6, 3.3.8 договору кредиту Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто" зобов'язане повернути позивачу отриманий кредит та сплатити проценти за користування кредитом в повному обсязі, в строки та у порядку, встановлені договором кредиту.

Кінцевий термін повернення кредиту, відповідно до пункту 1.1.1 договору - 09.06.2009.

Згідно з договором кредиту Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто" зобов'язувалось добровільно повернути кредит та сплатити нараховані проценти, штрафні санкції у випадку невиконання або неналежного виконання договору кредиту.

Однак, як встановлено місцевим господарським судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто" з 28.02.2009р. в порушення п.п. 3.3.6, 3.3.8, 3.3.9. кредитного договору, свої зобов'язання в частині дотримання графіку погашення заборгованості за вказаним договором кредиту не виконав.

Отже, поточна заборгованість за кредитом Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто" складає 207 900 000, 00 грн., а поточна заборгованість з погашення кредиту – 92 400 000, 00 грн.

Перевіривши нарахування заборгованості за процентами у сумах 1751750, 00 грн. та 3620283,36 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості у сумі 589050,00 грн., пені за несвоєчасне погашення процентів у сумі 19911,58 грн., розміру відповідальності за прострочення строків сплати кредиту (3% річних) у сумі 98175,00 грн., розмір відповідальності за прострочення строків сплати процентів (3% річних) у сумі 3318,62 грн. та суму штрафу у розмірі 500,00 грн., попередні судові інстанції дійшли висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та є вірним.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.06.2008 року в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором про надання мультивалютної відновлюваної відкличної кредитної лінії № 100.2.3-01/167к-08, між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (Публічним акціонерним товариством ВТБ Банк) (Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Край" (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір, який був посвідчений нотаріусом 10.06.2008 року та зареєстрований в реєстрі за № 1179.

Згідно з пунктом 2.1 предметом даного договору іпотеки є - будівля прохідної рекреаційного комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю "Край", а саме: прохідна літ. А, загальною площею 6,3 кв. м, розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Алушта, селище Бондаренкове, вулиця Кеппена, 3а; земельна ділянка площею 1,2004 га, кадастровий номер земельної ділянки 0110391800:09:0001:0021, цільове призначення якої є розміщення та обслуговування рекреаційного комплексу, яка розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Алушта, Маломаяцька сільська рада, селище Бондаренкове, вулиця Кеппена, 3 а.

Згідно зі статтею 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Стаття 1 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003, № 898-IV, зі змінами та доповненнями (далі - Закон України "Про іпотеку" (898-15) ), передбачає, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною другою статті 590 Цивільного кодексу України встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитним договором і договором іпотеки передбачено, що у разі невиконання Позичальником відповідних положень вказаних договорів, Іпотекодержатель (Банк) має право отримати задоволення своїх вимог за рахунок закладеного майна (Предмета іпотеки), переважно перед іншими кредиторами, в повному об'ємі, включаючи основну суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, заподіяних простроченням виконання, включаючи пеню та інші штрафні санкції, а також витрати щодо звернення стягнення на предмет застави і його реалізацію.

Статтею 12 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем зобов'язань, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань боржника, а у разі невиконання вимог - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 35 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що право іпотекодержателя почати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку якщо вимоги іпотекодержателя залишаться без задоволення.

Згідно з вимогами Закону України "Про іпотеку" (898-15) звернення стягнення на предмет іпотеки проводиться на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 38 Закону України "Про іпотеку" передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом надання права іпотекодержателю продати предмет іпотеки третій особі, якщо дана умова буде відображена в рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з цим, статтею 38 Закону України "Про іпотеку" передбачено право продажу предмету іпотеки іпотекодержателем будь-якій третій особі на підставі рішення суду шляхом укладення договору купівлі - продажу.

За таких обставин, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто" зобов’язань в частині дотримання графіку погашення заборгованості за кредитним договором, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на вимоги ст.ст. 572, 575, 590 ЦК України та ст.ст. 12, 35, 38 Закону України "Про іпотеку" задовольнив позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Київська регіональна дирекція про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, шляхом продажу майна з публічних торгів.

Щодо зустрічної позовної заяви про визнання недійсним договору іпотеки від 10.06.2008р. та застосування наслідків визнання правочину недійсним, попередні судові інстанції зазначали наступне.

Дана позовна заява мотивована тим, що банком і з іншими особами, крім відповідача, також укладалися договори застави, які, на думку позивача за зустрічним позовом, є достатніми для задоволення вимог стягувача. У зв'язку із чим ТОВ "Край" вважає, що воно помилялося стосовно обставин, що мають суттєве значення і просить визнати недійсним договір іпотеки від 10.06.2008 та застосувати наслідки визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої та другої статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Натомість, суди встановили, що волевиявлення сторін при укладенні оспорюваного договору було вільним, сторони договору цілком усвідомлювали і прагнули настання реальних наслідків обумовлених цим правочином.

З огляду на вищевикладене, суди попередніх судових інстанцій відмовили у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору іпотеки від 10.06.2008р. та застосування наслідків визнання правочину недійсним.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки згідно ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті не з’ясували до кінця дійсні права та обов’язки сторін, а тому ухвалені у справі судові рішення не містять повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України "Про іпотеку", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Із наведеної правової норми, що містить вимоги до змісту судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, вбачається, що окрім іншого, у судовому рішенні має бути зазначено початкову ціну продажу предмету іпотеки в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Разом з тим, згідно з частиною 6 статті 38 Закону України "Про іпотеку", ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Відповідно до 2.2 Договору іпотеки 10.06.2008р. заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами і становить 7 425 833, 00 грн.

Однак, судові рішення першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам норм матеріального права не відповідають, з огляду на те, що під час розгляду справи не було встановлено і у резолютивній частині рішення не вказано початкову ціну продажу предмету іпотеки, не нижче якої заставлене майно може бути реалізоване в рахунок задоволення вимог банку по кредитній угоді.

Відтак, не врахувавши вищевикладеного, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Окрім того, згідно п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Крім того, згідно ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Вирішуючи спір в частині визнання спірного договору недійсним, господарські суди повинні були встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Проте господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України усебічно не з'ясували дійсні обставини справи та правовідносини сторін та в повній мірі не перевірили наявність тих обставин, які є підставою для визнання спірного договору недійсним.

За таких обставин враховуючи, що ні суд апеляційної інстанції, ні місцевий господарський суд в порушення наведених норм не забезпечили всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи, висновки судів попередніх інстанцій в частині зустрічних позовних вимог не є обґрунтованими.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати вимоги статті 39 Закону України "Про іпотеку", встановивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, з'ясувати наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.