Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

позивача:

відповідача 1:

відповідача 2:

прокуратури:

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.07.2011р. позов залишено без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст. 81 ГПК України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.2011р. ухвалу господарського суду Одеської області від 22.07.2011р. у справі № 8-15/136-09-4435 скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду Одеської області.

Не погоджуючись з постановою, ТОВ "Трансбункер Сейлінг Тіам" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи скаргу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним в задоволені касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, 06.02.2006р. між ДП "Чорноморський яхт-клуб" та ТОВ "Трансбункер Сейлінг Тіам" підписано договір № 1/2006 про спільну діяльність.

В подальшому відповідачі у справі підписали додаткові угоди до Договору від 18.08.2006 р. № 1, від 01.11.2006 р. № 2, від 25.12.2007 р. № 3, від 25.12.2008 р. № 4, якими змінили, скасували або виклали в новій редакції деякі з умов Договору.

Оспорюючи договір № 1/2006 про спільну діяльність та додаткові угоди до нього, заступник прокурора Одеської області звернувся з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв’язку України і ДП "Чорноморський яхт-клуб" до ТОВ "Трансбункер Сейлінг Тіам" про визнання їх недійсними.

Залишаючи позов без розгляду, місцевий господарський суд виходив з того, що заступник прокурора Одеської області помилково вказав позивачем у справі Міністерство транспорту та зв’язку України замість Фонду державного майна України, якому і належить право власності на майно ДП "Чорноморський яхт-клуб".

Скасовуючи ухвалу господарського суду 1-ї інстанції, господарський суд 2-ї інстанції керувався приписами Закону України "Про управління об’єктами державної власності" (185-16) та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.03.2011р. № 265-р (265-2011-р) "Питання управління Міністерством інфраструктури об’єктами державної власності".

Так згідно ч.1 ст. 4, ст. 5 Закону України "Про управління об’єктами державної власності" суб’єктами управління об’єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства (у даному випадку - Міністерство інфраструктури України) та інші органи виконавчої влади. Кабінет Міністрів України є тим суб’єктом управління, що визначає об’єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб’єктам управління, визначеним даним Законом.

Кабінет Міністрів України на підставі положень ст. 5 Закону України "Про управління об’єктами державної власності" своїм розпорядженням від 21.03.2011р. № 265-р (265-2011-р) "Питання управління Міністерством інфраструктури об’єктами державної власності" затвердив перелік підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства інфраструктури України. До цього переліку віднесено і ДП "Чорноморський яхт-клуб" з усім майном, що перебуває на його балансі.

Таким чином, як правильно стверджує господарський суд апеляційної інстанції, Міністерство інфраструктури України наділено правом на захист, в т.ч. й судовий, від порушень з боку будь-яких осіб щодо державного майна, функції з управління яким ним виконуються, в зв’язку з чим господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо безпідставності ухвали місцевого господарського суду про залишення позову без розгляду.

Посилання ТОВ "Трансбункер Сейлінг Тіам" на порушення судом апеляційної інстанції його права на участь у судовому засіданні колегією до уваги не приймаються, оскільки оскаржуваним процесуальним документом рішення по суті спору не приймалось, отже і підстави для застосування п.2. ч.2 ст. 11110 ГПК України (1798-12) відсутні. До того ж, як свідчать матеріали справи, апеляційна скарга прокурора та ухвала суду про її прийняття до провадження направлялись на адресу товариства, що свідчить про обізнаність відповідача -1 щодо знаходження на розгляді господарського суду апеляційної інстанції скарги прокурора. Слід також зазначити, що відповідач-1 не був позбавлений можливості знайомитись з матеріалами справи та отримувати інформацію про час та місце розгляду апеляційної скарги прокурора у даній справі.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, та не заперечує правильність і законність оскаржуваного судового акту, який відповідає чинному законодавству України і обставинам справи, підстав для скасування якого колегія не вбачає.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.2011р. у справі № 8-15/136-09-4435 залишити без змін.